Портрет митця замолоду
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Класика
- ISBN: 966-8849-16-7
- Переводчик: Марьяна Ивановна Прокопович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Портрет митця замолоду». Краткое содержание книги:
— Значить, МакКен — жовтосірчаний брехун, — переконано мовив Лінч.
— Залишається другий вихід, — сказав Стівен, сміючись.
— Тобто? — сказав Лінч.
— Інше припущення, — почав Стівен.
З-за рогу лікарні імені сера Патріка Дана виїхала довга хура, навантажена старим залізяччям, і перекрила кінець Стівенової промови страшним брязкотом і гримкотом металу. Лінч заткнув вуха і знай лаявся, поки хура не проїхала. Тоді він різко крутнувся на п'яті, відвертаючись. Стівен теж відвернувсь і чекав, поки товаришеве роздратування не знайде свій вихід.
— Інше припущення, — почав Стівен ще раз, — пропонує такий вихід: хоч один і той самий об'єкт здається прекрасним не всім, кожен, хто подивляє якийсь прекрасний об'єкт, бачить у ньому певні пов'язаності, що є для нього бездоганними і збігаються з самими стадіями естетичного сприймання. Отже, ці пов'язаності чуттєвого, видимі тобі через одну форму, а мені — через іншу, і є не що інше, як неодмінні якості краси. Тепер нам варто вернутися до нашого старого приятеля, святого Томи, за ще одною дрібкою мудрості.
Лінч засміявся.
— Мене сміх бере, — сказав він, — коли ти згадуєш його раз за разом так, немов він — просто веселий, вгодований ченчик. Ти що, смієшся собі у вус?
— МакАлістер, — відповів Стівен, — назвав би мою естетичну теорію прикладним Аквінцем. По цей бік естетичної філософії я можу в усьому покластися на Аквінця. Коли ж ми підійдемо до таких явищ, як художній задум, виношування його чи художнє відтворення, мені знадобиться нова термінологія і новий особистий досвід.
— Звичайно, — сказав Лінч. — Зрештою, попри весь його інтелект, той Аквінець і був веселим, вгодованим ченцем. Але про новий досвід та нову термінологію розповіси іншим разом. А зараз закругляйся з першою частиною.
— Хто знає? — сказав Стівен з усміхом. — Може, той Аквінець краще зрозумів би мене, ніж ти. Він сам був поет — написав гімн для співу в Страсний Четвер. Починається він словами Pange lingua gloriosi. Кажуть, нема кращого за нього — він вишуканий і лагодить душу. Мені він до вподоби, та жоден гімн не дорівняється жалобній і величній процесійній пісні Vexilla Regis Венанція Фортуната.
Лінч тихо і врочисто заспівав глибоким басом:
— Люкс! — вдоволено мовив він. — Прекрасна музика!
Вони звернули на Ловер-Маунт-стріт і не встигли пройти кількох кроків, як їх перепинив товстий парубок з шовковою хусткою на шиї.
— Ви чули результати іспитів? — спитав він. — Ґріффін провалився. Галпін та О'Флінн проскочили на державну службу. Мунан — п'ятий у черзі на Індію, О'Шонессі — чотирнадцятий. Вчора ввечері ірландці, що працюють у Кларка, добряче почастували їх, усі скуштували індійського перцю.
Його бліде обрезкле обличчя повнилося добродушною зловтіхою, і в міру переказування новин його невеличкі, заплилі жиром очиці втонули у ньому зовсім, а слабкий, з присвистом голос і цілком сів.
Та у відповідь на Стівенове запитання і очі його, і голос знову вигулькнули назовні:
— Аякже, МакКаллаф і я, — мовив він. — Він вибрав теоретичну математику, я — конституційну історію. Там двадцять предметів. Я записався також на ботаніку. Ви ж знаєте, я — член польового клубу.
Він маєстатично відступив назад і поклав пухку руку у вовняній рукавичці собі на груди, звідки тут же вирвався глухий, з присвистом, сміх.
— Привези й нам пару ріпин та цибулин, коли поїдете на природу, — мовив Стівен сухо. — Зготуємо раґу.
Товстун засміявсь поблажливо і сказав:
— Ми в нашому польовому клубі — респектабельні люди. Минулої суботи ми їздили в Ґленмалюр, всі семеро.
— З жінками, Доноване? — спитав Лінч. Донован знов поклав руку на груди:
— Наша мета — набуття знань. Тоді швидко промовив:
— Я чув, ти пишеш якісь есеї з естетики. Стівен невиразно заперечив.
— Ґете і Лессінґ, — сказав Донован, — багато написали на цю тему, класична школа, романтична школа і всяке таке. Мені було дуже цікаво читати «Лаокоона». Звісно, все це дуже в німецькому дусі — ідеалістичне і дуже вже глибоке.
Йому ніхто не відповів. Донован ґречно розпрощався.
— Мушу йти, — тихо і добродушно сказав він. — Маю сильну підозру, недалеку від певності, що сьогодні моя сестра збиралась напекти млинців на обід родини Донованів.
— Бувай, — сказав Стівен йому навздогін. — Не забудь про ріпу для нас двох.