Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Электронная книга - «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Краткое содержание книги:

Відомий роман Панаса Мирного порушує значущі проблеми українського суспільства другої половини XIX ст. Глибоко розкриває автор психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання. Але навіть не де примушує нас перечитувати роман знову і знову... Крізь увесь твір стержнем проходить філософська ремінісценція, взята з Біблії і винесена у заголовок роману: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Вічне питання залишається без відповіді протягом багатьох тисячоліть і примушує нас і сьогодні замислюватися над вічним протистоянням добра і зла.
1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 141
Перейти на страницу:

— Украсти? — грізно запитав Чіпка й скоса глянув на Пацюка; а далі повів очима на Лушню з Матнею, ніби очима допитувався в них: чи вкрасти можна?

Лушня не загаївся.

— Атож! — одказує. — Чим усилковуватись та просити парха, то вже краще своїми руками добути та погрітися...

— Та й справді, що погрітись, — підхопив Матня, — а то опухнеш з холоду...

Чіпка стояв, як зачумлений... Думки його ходором заходили. «Украсти?.. — думав він. — Добре діло вкрасти... Прийшов, узяв чуже — і є в тебе... Чого ще?.. Одно тільки... Там оглянуться, кинуться шукати злодія... проклинатимуть... От і в мене землю вкрали... вкрали моє щастя, мою долю... щоб вони не діждали сонця праведного побачити!.. О-х!.. Прокляті!..» — Та як гуконе на всю хату:

— Гайда, братця! разом погуляємо... Може, жидюга повірить, а може, знайдеться добрий чоловік, почастує... У-ух!.. тяжко мені... гулять хочеться... хочеться битись, боротись... гу-у-у!..

І давай махати, стуливши кулак, рукою кругом себе, повертаючись то в ту, то в другу сторону — на всі боки... Товариство порозскакувалось по кутках, щоб часом не достав Чіпка.

— Та ну тебе к нечистій матері!.. — скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка... — Мов безміном удрав! Вийшов би на двір та об причілок і гамселив, скільки здужав!..

— Бережись, — кричить Чіпка, — укладу! Як муху роздавлю... — Та, повертаючись на одній нозі, — одно руками махає, як вітряк крилами...

Товариші зморгнулись, разом кинулись на його. Той за руки, той за ноги, а той за поперек, — насилу положили на долівку. З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер — і розіслався по глухому подвір'ю...

Розбуджені собаки стали валувати...

— Чи ми ще довго отут серед ночі сидітимемо? — як стих трохи регіт, питає Лушня. — Ходім уже куди-небудь, чи що?

— Егеж, еге! — одказали Пацюк з Матнею разом.

— А знаєш, Тимофію, куди ходім? — перегодя трохи, веде річ Пацюк. — До пана!.. Він чоловік добрий, хоч і пан: наділяв нас не раз то сим, то тим, поки ще в дворі були... Невже тепер пошкодує? А комори тепер у його, взиму... повні...

— Гляди лиш, щоб на бантині не завис! — призро глянувши на Пацюка, увернув Чіпка.

— Чого?.. Та я там усі входи й виходи знаю, — одмовля той.

— Там комори лихенькі, — крізь зуби процідив Лушня: — За ніч можна полагодить...

— Може, на яку кварту перепаде від жида, — кінчає Матня.

У хаті затихло. Сидячи коло Чіпки на підогнених ногах, усі мовчали. Чіпка, вибившись з сили, лежав, як соломи куль, важко дихав... Тільки його сап розбуджував сонну темряву, що насупилась над землею. А на думку навернувся Порох з своїм переказом. Устала перед ним ціла панська облава на правду. «А справді» — дума Чіпка... — Он вони що роблять!.. То їм і можна?.. Чому ж нам не можна?.. Гидко тільки... Злодюга, скажуть... Господи! де ж тая правда?..»

— Чіпко? — знову обізвався Лушня.

— Чого?

— Ходім.

— Куди?

— До пана.

— Чого?

— У гості.

— Добре...

Надворі стояла темна ніч; густі хмари замазали небо — ні місяця не видко, ні зорі не блищать... Темний морок спустився на землю — і тут нічого не видно, хоч стрель у вічі... Кругом така тиша, як у вусі: ні людина не загомонить, ні собака не гавкне... хіба тільки трісне суха дровинячка під важкими ступнями товариства.

Пройшли вони улицю, другу; посеред села, на третій, одрізнився від них Лушня.

— Стійте тут! — промовив тихо.

Усі стали. Один Чіпка без тямку поволік ноги далі. Лушня прямо підійшов до хати. То був жидівський шинок. Видно, жиди уже спали, бо ніде не блищало світло. Лушня постукав у вікно.

— Гершку! Гершку! відчини!..

— А хто там такий? — хтось обізвався з хати.

— Свої... відчини!

— Які свої такої пори? цого тобі треба? — уже гаразд чутно було жидівський голос.

— Хоч пшениці купити?

— Якої пасниці? — швидко одказав Гершко й одсунув кватирку. Під вікно підступили Пацюк з Матнею.

— Хто з ви? звідкіля псиниця? — питає жид, побачивши коло вікна: три чоловіки стоїть.

—Та звідкіля б не була, — нащо тобі? Ти кажи що даси за мішок?

— А-а-а... це ти, Тимофію! Іди з у хату. А то сце хто з тобою?

— Свої.

— Ну, то й ідіть у хату, — тут побалакаємо. Лушня оглянувся, — не видно Чіпки.

— А де ж Чіпка? — питає.

— Он, як марюка, пішов, — каже Матня, показуючи на темну пляму, що чорніла-колихалася в темряві.

— Біжи, Петре, поклич! — порядкує Лушня.

Пацюк побіг, догнав чорну пляму, вернувся з Чіпкою.

Тим часом заблищало світло в розбиту віконницю; скрипнули хатні двері; дзенькнув засов коло надвірних, — корчма роззяпилась — і всіх проглинула...

Не вспіли хлопці посідати, — де не вродилося півкварти горілки, півхліба, миска солоних огірків. Товариство зараз же налягло на їжу, на горілку... Не пройшло години, як усе те було зметене...

1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 141
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)