Гра триває. Літературна критика та есеїстка
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Факт
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Гра триває. Літературна критика та есеїстка». Краткое содержание книги:
Отож Донцов і трипільське минуле тут явно недоречні й анахронічні. Неважко припустити, що Чубаєві та його колу були би ближчими погляди зовсім інших авторів, таких, може, як Жан Бодріяр або теоретики Франкфуртської школи. Чому ні? Чому Чубай із його критикою культурної, загальноцивілізаційної кризи й повагою до Геґеля не сприйняв би критичної теорії, викладеної в «Одновимірній людині» Маркузе й виданій за п'ять років перед написанням «Вертепу»? Розвинуте індустріальне суспільство, описане Маркузе, позбавило опозиційності всі критичні ідеї. Воно вбудувало їх до свого функціювання, обмеживши суто репресивний тиск і формуючи натомість сітку стандартних, фальшивих потреб. Накинутий згори попит прив'язує індивіда до тоталітарного суспільства незгірш за Платонові мотузки, одночасно позбавляючи його онтологічного й морального ґрунту, на якому він міг би — теоретично — бути собою кожної хвилини. Індивід не має на чому само-стояти й чинити опір тотальності суспільства. Проаналізувавши формування та вияви одномірного мислення й поведінки, Маркузе робить не менш песимістичні висновки й вироки, ніж юний Чубай у своїй поемі, вказуючи, однак, на один, вельми хисткий шанс у протистоянні «народові», який поміняв роль рушія суспільних перетворень на роль каталізатора суспільного гуртування. Цей шанс — в існуванні позасистемної сили знехтуваних та підданих остракізмові аутсайдерів, одним з яких, властиво, і був Чубай. «І той факт, що вони вже відмовляються грати в цю гру, свідчить, можливо, що теперішньому періодові розвитку цивілізації настає край» (див.: Маркузе Г. Одномерный человек. — М., 1994. — С. 337).
Така мова здається мені адекватнішою для опису постави Чубая та кола «Скрині» (після подій 1972 року половина цього кола поповнила ряди аутсайдерів), аніж «східний містицизм» або націоналістична риторика Донцова. Поглядам цього кола була притаманна українська специфіка, але вона не стала визначальною та домінуючою. Юрко Кох перераховує трьох «китів», на яких стояв світогляд зрілого Чубая, поруч із «українськістю» називаючи і «європейськість», і багатовікової давнини «китайськість» («Плач Єремії», с. 262). Справді, якщо студентські бунти у Франції надихалися творами Троцького й Мао, то тут читали й обговорювали Лі Бо та Ду Фу, а культовими постатями були не лише «The Beatles», але й Володимир Івасюк та Віктор Морозов із, відповідно, «Червоною рутою» (а не, зауважу наперед, «Червоною калиною») і «Панною Інною». Якщо бунт паризьких студентів спрямовувався головно проти академічного істеблішменту, то в Чубая він був перманентним, почавшись іще на шкільній лаві: «…Григорій Чубай розказував, як учителька поставила йому колись у школі двійку лише за те, що згадав серед інших і цю збірку Тичини» [«Замість сонетів і октав». — К.М.]. «Не було в нього такої збірки!» — цілком по-орвеллівськи зарепетувала сіячка доброго й розумного. «Я міг би їй принести ту книжку й показати, — казав Чубай, — але ж вона, скоріш за все, пошматувала б її, знищила і горлала б далі: „Не було такої книги!“». (Рябчук М. «А своєї дастьбі…» // Сучасність. — 1993. — № 7. — С. 93.) Конкретного адресата цей бунт не мав, тому що і вчителька, і неможливість друкуватися, здобувати вищу освіту або кращу працю тощо складали системне явище. В очах Чубая вони чудово надавалися для висміювання, перекривляння, врешті, для зневаги, але не для боротьби.