Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
«[Наполеон]: пихатий французький мерзотник:
Навмисна брехня в усіх повідомленнях. Пресбурзький мир досягнутий обманом. Біля мосту Арколь він упав у болото замість того, щоб підхопити прапор. Поганий вершник. Вивозив картини і статуї під час італійської кампанії… Бурхлива радість, коли бачив мертвих і поранених. Одруження з Жозефіною — успіх у товаристві… Повне божевілля, дедалі сильніша слабкість і нікчемність на острові Св. Єлени. Обман і велич лише завдяки масштабності становища, а коли простір для діяльності скоротився, його нікчемність стала очевидною. І така безславна смерть!
Олександр, розумний і приязний чоловік, із тонкими почуттями, який прагне досягти людських висот на своєму високому становищі… Плани відродження Європи… Перемога, тріумф, велич, багатство і розкіш, які лякали його, і пошук людської величі — величі розуму» 26.
Ці приватні роздуми про нікчемність Наполеона та про велич Олександра сформували образ російської могутності у «Війні і мирі». Ця могутність була досягнута шляхом применшення інших у спосіб, який критики вважали б низьким, якби не художня майстерність Толстого. Хоч англомовний світ поділяє неґативне ставлення до французького вискочня (arriviste), але при цьому не заперечується той факт, що він був геніальним полководцем. Аустерліц загальновизнаний як одна з великих битв в історії, зразок воєнної стратегії, що описується в класичних працях цієї тематики 27. У своєму поводженні з солдатами та генералами Наполеон не був пересічною людиною. Хоча його поведінка і промови вказували на мегаломанію, що є звичайною рисою людей, які мають владу, він був більше ніж позером. У жодному разі він не був руйнівником європейських культур: його метою радше було прагнення до величі і до встановлення нових королівських родів у Європі. Втручання Наполеона у ці династичні зв’язки не руйнувало національних ідентичностей і суверенітетів; навпаки, окремі з його генералів, які започаткували нові династії, стали шанованими громадянами інших народів і держав. Однак у «Війні і мирі» Наполеона представлено як блазня з обмеженим розумом і нікчему, який любить пусті жести і неспроможний осягнути тонкощі воєнного планування. Мудрець Кутузов протистоїть паяцу Наполеону: на диво, Наполеон виграє битву при Аустерліці. Кутузова показано як скромного генія, який не позбавлений дрібних пристрастей (як видно, наприклад, у сцені з жінкою священика, з якою, очевидно, Кутузов має зв’язок за мовчазною згодою ЇЇ чоловіка), але основними його прагненнями є добро і захист родины. Наполеон натомість невиправний. Враження його нікчемності посилює брехлива статистика про його «Велику армію»: її чисельність була вдвічі меншою від наведеної Толстим і становила приблизно чотириста, а не вісімсот тисяч 28. Хоча історики, як правило, порівнюють Наполеона з Олександром І, Толстой у «Війні і мирі» робить не царя, а Кутузова суперником і, врешті, переможцем Наполеона, що було ще одним способом приниження французького імператора.
Процес впровадження міфології в історію явно помітний також у зображенні у Толстого російсько-польських відносин. Ідеологічне умиротворення, яке Толстой застосовує в цьому зв’язку, дуже помітне. У романі наведено кілька епізодів, які стосуються поляків, що залишилися на російській службі під час кампанії Наполеона. Це були здебільшого впливові магнати з Литви, Білорусі та України, для яких захист Росії гарантував стабільність їхнього соціального статусу. Переважна більшість письменного і напівписьменного польського населення була на боці Наполеона. У польській національній пам’яті закарбувалася масова присутність поляків у війську Наполеона: кількість поляків сягала вісімдесяти тисяч — близько п’ятої частини наступальної наполеонівської армії. Ця армія отримувала широку підтримку, перетинаючи землі Варшавського Королівства і Литви, що лежали на її шляху до Москви, землі, сплюндровані війнами, поділами та конфіскаціями. Можливо, однією з причин того, що Наполеон вибрав північний шлях до Москви замість південного, було його сподівання на підтримку з боку поляків. Однак імперське перо Толстого оминуло цю спонтанну підтримку на сторінках роману, і читачі, передусім іноземні, ніколи не дізнаються про справжній стан справ; вони будуть знати тільки те, що Віллярські, «Пжебишевські» та «Кріжановські» (зверніть увагу на русифікований варіант останніх двох прізвищ у тексті Толстого) залишилися на російській службі як генерали (Кжижановський і Пшибишевський) або як державні посадовці (князь Адам Чарторийський і вигадана дійова особа — граф Віллярський). Толстой пише про теплий прийом росіян у Вільні (Вільнюсі), але жодного разу не згадує про сповнену ентузіазму підтримку, яку отримав Наполеон у тому ж місті. Отже, тим, що дізнається читач, є авторитетний голос Толстого, який каже, що на шляху Наполеона до Москви не було опору російському правлінню з боку колонізованих народів. По-перше, там справді не було колонізованих народів: Російську імперію було показано уніфікованим утворенням, яке було практично неможливо відрізнити від етнічної Росії. Виштовхування в романі історичної інформації створює враження єдності в боротьбі проти іноземної навали. Читач, знайомий лише з російськими наративами про наполеонівські війни (або взагалі не ознайомлений з цією темою), може зробити висновок, що поляки не відігравали істотної ролі ні в кампанії Наполеона, ні в динамічному розвитку Російської імперії на початку XIX ст., становили маргінальну групу й не мали історії, вартої оповіді.