Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Варто поглянути також на символічний жест доброчинності і російського патріотизму Наташі під час евакуації Москви. Коли Наташа розпоряджається скинути сімейні пожитки з карет і возів, які вивозять клан Ростових із Москви, вона не тільки вводить себе в історичну подію перемоги, але й сприяє формуванню набору основних міфів російської держави, згідно з яким росіяни повинні любити свою «родину» більше, ніж власну вигоду. Наташа хоче взяти з собою поранених російських солдатів замість приватного майна. Вчинок Наташі посилює і канонізує здатність росіян ставити інтереси Росії понад свої власні.
Ще одним прикладом стратегії розбудови престижу країни, яка передбачала впровадження художнього вимислу в реальні історичні сцени, була особлива обережність Толстого у показі ролі Кутузова в поразці під Аустерліцем. Толстой знав, що російський генерал був головним стратегом військ союзників, однак він не подав цієї інформації, а натомість змалював ситуацію так, що читач може зробити висновок, що за цю поразку відповідають австрійці. Хоча в романі всіляко підкреслюється роль генерала Мака як головнокомандувача іншої битви — під Ульмом, ні оповідач, ні жоден з героїв ні разу не згадують, що Кутузов був головнокомандувачем під час аустерліцької битви. Роман Толстого підкріплює леґенду про велич Кутузова, яка стала невід’ємною частиною російської національної міфології (котра, взагалі кажучи, перенаселена особами з військовими званнями). У реальному житті аустерліцька катастрофа була безпрецедентною. Здавалося, що перемога військ союзників, зважаючи на їхню чисельну перевагу та зручні позиції, ґарантована. Армія Наполеона була значно менша кількісно і виснажена тривалим походом; крім того, вона спершу була розташована в менш вигідному місці: у долині біля підніжжя Праценських висот, що їх вона пізніше взяла приступом. Програти битву за таких умов означало виявити виняткову воєнну неспроможність. Однак, тоді як праці, що описують реальну історію, зберігаються здебільшого у сховищах наукових бібліотек, «Війна і мир» сформувала сприйняття мільйонів людей, не дуже ґрунтовно обізнаних із російською культурою. Завдяки «Війні і миру» Кутузов став героєм не тільки для росіян, а й для всіх тих, хто схилявся перед авторитетом Толстого у зображенні того періоду історії. Питання про те, чи причиною реальної поразки Наполеона в Росії був майстерний план Кутузова, погана російська погода чи одна з тих помилок, які складно пояснити, але які іноді роблять великі стратеги (і які призводять їх до поразки), дискусійне. Однак Толстой не дозволяє нам сумніватися в тому, що Кутузов був прекрасним генералом та героєм війни і що Наполеон зазнав від нього поразки. Можна залічити на рахунок Толстого ще кілька балів за вміле поєднання в єдине ціле історії та міфології.
Як явний контраст до портрета Кутузова, у «Війні і мирі» наведено, мабуть, найбільш неприємний образ Наполеона з тих, що були будь-коли створені в літературі. У зображенні Толстого герой Аустерліца був самовдоволеним, дурним, товстим карликом, який нічого не розуміє ні у воєнній стратегії, ні в житті загалом. У своєму «Щоденнику» Толстой був навіть ще безжальніший, ніж у романі. Навряд чи прочитавши про Наполеона щось крім того, що подавалося у працях офіційного російського історика наполеонівських війн А. І. Михайловського-Данилевського та у книжці Адольфа Тьєра «Історія консульства та імперії» (Adolphe Thier «Histoire du consulat et de I’Empire»), Толстой усе-таки порівнює Наполеона та царя Олександра I таким чином 25: