Слуга з Добромиля

Тому я був розчарований і се мені боліло. Щоб знайти Золоту Бджолу, я, котрий так вперто намагався відмовити старосту добромильського від московської авантури, опинився у вирі того безславного походу, що знекровив Річ Посполиту й призвів до смерті багатьох людей. Ніколи я ще не був так далеко від Добромиля, як тоді коли намагався забрати оберіг назад, бо просив мене про це мій пан, Купець з Добомиля. Тільки шкодую, що того дня стратив час на бесіду з вельможним паном Гербуртом, котрий був залежний від свого стану і вірив, що Закон може змінити світ, саме тоді, як мій товариш і опікун Купець з Перемишля потребував помочі.Його заманили в пастку і вбили люди Дракона. Такого сильного, мудрого, відважного і вірного Перемиській землі й Королівству Галицькому. Тепер знак, на який я потратив стільки часу, не вартував нічого. Я носив його на шиї під сорочкою, однак жодної миті не вважав своїм.

Того дня єгомость Миколай умовив мене залишитись на ніч, і я дізнався від нього всі добромильські новини, і наша статечна розмова була для мене ніби бальзамом на незагоєну рану. Врешті, я зрозумів, що і в священика є своя таємна рана. Він спитав, чи переходити йому в унію, а чи триматись православної віри. Я відповів йому, що се справа політична і мені не подобається, коли християнські церкви ворогують між собою.

— Дивіться, — сказав я, — Гербурти помагали кожній церкві, мирили між собою народи, бо сказано ще Ісусом: Бог всередині тебе і довкола тебе. Усе сотворенне Богом — се Його храм і святиня.

Однак я змусив себе замовкнути, бо часи змінились, і якби єгомость їх повторив комусь, мав би велику біду. Просто перевів розмову на інше: