Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
У ту добу, коли звірі говорили (а це було давно), бідолашний лев, ідучи Б'єврським лісом і бурмочучи пообідні молитви, пройшов під деревом, на яке зліз селянин-вугляр, щоб зрубати гілляку; селянин, побачивши лева, кинув у нього сокиру і глибоко зранив йому стегно. Лихо, та й годі! Лев побіг, кульгаючи, і довгенько блукав лісом, шукаючи допомоги, поки здибав теслю, який зохотився рану його оглянути; от тесля почистив її, як тільки міг, і заткав мохом, порадивши левові обмахувати рану, щоб її мухи не засиділи, поки він сам шукатиме деревію.
Ось лев, одужавши, гуляє лісом, аж це столітня баба ріже і згрібає хмиз; побачивши лева, вона з переляку беркицьнула додолу, вивернувшись так, що вітер задубив їй плаття, спідницю та сорочку аж до плечей. Помітивши це, лев із жалю підбіг до неї глянути, чи не потовклася вона, і з уваги на її теє то як його… питає:
— О бідолашна жінко, хто ж це так тебе поранив?
Не встиг цар звірів це промовити, як добачив лиса, от він підкликав його та й каже:
— Гей, куме лисе, сюди, сюди, швидше, тут нещастя!
Коли лис підійшов, лев сказав йому:
— Куме, друже мій, у цієї доброї жінки дуже погана рана між ногами, добре видно її розрив. Дивись, яка вона велика: від заду аж до пупа, завбільшки чотири, а то й п'ять із половиною ампанів. Це від удару сокирою; боюся тільки, що рана вже задавнена. Отож, щоб мухи туди не добралися, гарненько, я прошу тебе, обмахуй її від мух уздовж і впоперек. Хвіст у тебе пухнастий і довгий: обмахуй, мій друже, обмахуй від мух, благаю тебе; а я тим часом піду по мох, щоб прикласти до рани, бо тільки так ми можемо виручити ближнього і допомогти одне одному. Обмахуй гарненько; отак, мій друже, обмахуй від мух, інакше буде пацієнтці зле. Обмахуй же як слід, куме, обмахуй! Бог обдарував тебе хвостом; великим і товстим, усім на завидки; обмахуй гарненько і без упину. Добрий обмахувач, а обмах має бути безперервний, обмахуй своїм обмахалом, щоб ніколи мухи не обмушили. Обмахуй від мух, друзяко, обмахуй, доглядаче! Я скоро вернусь!
Горопашний лис обмахує наліво і направо, туди і сюди: але стара карга бздить і пердить, смердюча як сто чортів. Бідашному лисові кругом почало плавати, бо він не знає, як повернутися, щоб уникнути бабиного бзда; і так, крутячи головою, помічає він, що на заду в неї є ще одна дірка, не така велика, як та, яку він од мух обмахує, і звідки стругають ці смердючі й отруйні вітри.
Нарешті вертає лев, цуплячи моху більше як вісімнадцять пак, і починає пхати його принесеною ломакою в рану; от він упер туди вже шістнадцять із половиною пак та й дивується:
— Хай йому біс! Ну й глибока ж оця рана, туди може влізти понад два вози моху!
А лис його попереджує:
— О, куме леве, мій друже, благаю тебе, не клади всього моху туди; залиш його тріньки, бо ззаду осьосьо є ще одна маленька дучка, смердюча як п'ятсот чортів. Я отруївся її газом, там такий отруйний, що Господи, та й годі.
— Що ж, доведеться оберігати ці мушині мури і поставити там найманих обмахувачів.
Тут обізветься Пантагрюель:
— Звідки тобі відомо, що жіночі соромітні органи такі дешеві? Адже в цьому місті чимало неблазних жінок і чистих дівчат.
— Et ubi prenus[196]? — спитав Панурґ. — Я вдовольняюся не якимись чутками, а лише твердою і певною істиною. Похвалитися, що я багатьох почустрив, відколи в цьому місті (я тут лише дев'ять днів), я не похвалюся, але цього ранку попався мені один славний чолов'яга, який у саквах, подібних до Езопових, ніс двох дівчаток двох-трьох років, не більше, одну спереду, другу ззаду. От він просить у мене милостині, а я йому відповідаю, що в мене більше яєць, ніж деньє, а потім його запитую: «Чоловіче добрий, оті двоє дівчаток — незайманиці?» — «Брате, — відповідає він, — два роки я ношу їх отак, і оця, що спереду, завжди перед очима у мене, то, по-моєму, вона незаймана; а проте я не дав би спалити за це руку. Що ж до тієї, що ззаду, то я аж ніяк не ручуся».
— Свята правда, — озвався Пантагрюель. — Який же ти славний хлопчина! Я велю тебе вбрати у мої ліврейні барви.
І він одягнув Панурґа за останньою модою; а що Панурґ захотів, аби матня його плюндрів була три фути завдовжки, але не кругла, а чотирикутна, то йому так і зробили, і Панурґ аж очі на себе вбирав. І сам Панурґ часто казав, що людство ще не здогадується про переваги і користь довгої матні, але незабаром до нього це дійде, бо всі пожиточні речі винаходять свого часу.
196
І звідки ви це доп'яли? (Кухонна латина).