Оріноко
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Рекун
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Оріноко». Краткое содержание книги:
В ній розповідається про дальше життя Яна Бобера — незвичайної білої людини, яка стала вождем волелюбних індійських племен.
Дія відбувається в першій половині XVIII сторіччя. Втікаючи з іспанської неволі, група індійців та негрів залишає «острів Робінзона», вирушає до Південної Америки й оселяється на берегах величної річки Оріноко.
Та колонізатори приходять і сюди. Вогнем і мечем намагаються вони поневолити незалежні землі. Знову розпочинається боротьба індійських племен за свою свободу і незалежність, запекла боротьба простих, чесних людей проти озброєних до зубів підступних ворогів.
Схвильована розповідь про цю самовіддану боротьбу, про її героїв, яскраві картини життя індійського народу і складають основу твору.
— Я не помітив, щоб вони мали намір залишити острів. У таборі було спокійно.
— Вони не залишать його до тих пір, поки ті три човни з Серіми не повернуться на острів, — одізвався Вагура.
— Це так.
— А що з другим човном? Ти говорив, Катаві, що у них було дві ітауби, — допитувався я. — Одна повна полонених. А друга? Вона порожня?
— Ні, вона повна до краю, залишилося тільки трохи місця для гребців.
— А що в ній?
— Не знаю, вона накрита матами. Мабуть, провізія для всього загону, адже їх усіх близько десяти раз по десять.
— Чи ти, Катаві, переконаний в тому, що зв'язані полонені — це варраули?
— Вбий мене, якщо це неправда!
Вже під час розповіді рибалки я твердо вирішив допомогти варраулам і звільнити їх з неволі.
Справджувалося те, що говорив мені Педро про систему repartimientos.
Мабуть, варраули не виконали вимог іспанців, і ті силою забрали тридцять чоловік у неволю.
— Ми зв'язані урочистим союзом з варраулами, — нагадав я товаришам. — Вони наче наші брати. Не дозволимо їх кривдити.
— А я не просив би іспанців звільнити їх, — збентежився Вагура.
— Ніхто й не думає їх просити, — відповів я рішуче. — Самі звільнимо.
Обидва друзі аж підскочили з радості, навіть серйозний Арнак пожвавішав.
— Катаві, — звернувся я з пошаною до рибалки. — Велика заслуга в тому, що ти зробив. Ми вдячні тобі. Але це не все. Ти повинен ще допомогти нам при їх визволенні, без тебе це зробити неможливо.
Катаві, як відомо, був старим рибалкою і не виявляв великого запалу до геройських вчинків. Він зніяковів.
— Чи я зможу?
— Ти тільки покажеш нам дорогу, а все інше ми самі зробимо.
— Якщо так, то добре, добре, — заспокоївся Катаві і знову розохотився.
— Як краще пробратися з берега на острів?
— Легко, дуже легко. Я маю два малі човни. Це дуже близько.
— Скільки людей вони можуть вмістити?
— Шестеро, семеро.
— Чудово! Нас буде шестеро, я ти, як провідник, сьомий. Вирушимо туди, як тільки стемніє.
Катаві був занадто важливою особою в цьому сміливому поході, щоб його можна було залишати без нагляду. Крім цього, дуже важливим для нас був докладний опис острова, що міг зробити лише він, бо пробиратися туди доведеться в темряві пізньої ночі. Отже, ми, не питаючись його згоди, забрали старого з собою, обережно обминаючи здалека чужі хатини, кружним шляхом, крізь зарості вздовж берега річки, дійшли до нашої оселі. Тут ми наказали Катаві сісти в темному кутку хатини і для товариства приставили одного з воїнів.
Було важливо, щоб у пічному поході брала участь людина, яка володіла б мовою варраулів. І знову добру пораду подав Катаві: він запропонував для цього батька ещасного Канахоло, знайомого нам Аріпая, який мав дружину з племені варраулів і добре знав їх мову. Аріпай доброзичливо ставився до нас. Тому, не гаючи часу, я вислав за ним гінця, який разом з цим повинен був передати суворий наказ Манаурі — всіма можливими способами перешкодити іспанцям в їх намірах залишити Серіму ще сьогодні.
Не минуло й двох годин, як з'явилися Аріпай і гонець зі звісткою, що іспанці сьогодні й не думають відпливати. Аріпай, втаємничений у нашу справу, охоче згодився взяти участь у нічному поході.
Коли під час цих гарячкових приготувань настала хвилина спокою і надійшла якась розрядка, у мене мимоволі виникла дивна думка: як переплутались події в останні години, скільки постало непевностей та неспокою. Адже плем'я араваків поділене на два табори, і невідомо, яка ще підлота нас чекає з боку недоброзичливих людей; небезпека з боку розлючених іспанців висить над нашими головами, як дамоклів меч, вони готові в будь-яку хвилину, при першому бажанні вилити на нас свою жорстокість; чаклун Карапана готує нову пастку для мене, а вождь Конесо, нестійкий і переляканий, виношує в своїй голові зрадливі плани, щоб продати нас іспанцям. А наша шхуна — чи добре схована вона, і чи зуміють негри захистити її в разі нападу? До того ж ще ця нова халепа з варраульськими полоненими і запланований нічний похід, який на випадок невдачі може накоїти нам чортзна-якого лиха.
Всі кінці цих заплутаних справ зосереджувалися в моїх руках, вони все більше переплутувались, так і думай, який кінець обірветься першим і спаде на нас лихом. Як легко можна було спіткнутися й розбитись! Голова тріщала від усього цього, і думки розпливалися. Але у мене знову з'являлися спокій і надія, коли я дивився на майдан перед своєю хатиною: там стояло десять озброєних воїнів з нашого роду. З суворими рішучими обличчями, вони готові були на все, чекаючи лише наказу. І серед них — мої вірні друзі Арнак і Вагура. Цікаво, хто ж переможе?