Острів Дума
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-140-019-0
- Переводчик: Красюк Олександр
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Острів Дума». Краткое содержание книги:
— О’кей. Оскільки ти не кинула їсти, не медитуєш безвилазно в своєму вігвамі.
— Їм добре, медитую помірно. — І знову в неї змінився голос, на дорослий. Ці раптові переключення туди-сюди збивали з пантелику. — Іноді я лежу без сну, а тоді згадую, як там ти. Тебе ще мучить безсоння?
— Час від часу. Зараз не так часто.
— Тату, ваше одруження з мамою було твоєю помилкою? Чи її помилкою? Чи це просто так випадково трапилося?
— Не випадково і не помилково. Двадцять чотири гарних роки, дві гарних дочки, і ми все ще спілкуємося. Це не помилка, Іллі.
— Ти б не хотів все змінити?
Мені постійно ставлять це запитання.
— Ні.
— А якби міг повернутися назад в часі... не хотів би?
Я затримався з відповіддю, проте недовго. Іноді просто нема часу на вибір найкращої відповіді. Іноді доводиться відповідати правдиво.
— Ні, золотко.
— О’кей, тату. Я так скучила за тобою.
— Я теж за тобою скучив.
— Іноді я також скучаю за старими часами. Коли все здавалося таким простим.
Вона зробила паузу. Я міг би її заповнити — хотів було — але промовчав. Іноді мовчання — найкраща відповідь.
— Тату, а люди взагалі заслуговують на повторні шанси?
Я подумав про мій власний другий шанс. Як я вижив в аварії, хоча міг загинути. І, виявилося, що після всього, я не просто існую. Я відчув порив вдячності.
— Завжди.
— Дякую тобі, тату. Я не можу дочекатися, коли тебе побачу.
— Взаїменно. Скоро ти отримаєш офіційне запрошення.
— О’кей. Мені вже дійсно треба бігти.
— Я теж тебе люблю.
Вона поклала слухавку, а я так і сидів зі своєю біля вуха, прислухаючись до тиші.
— Роби свій день, і хай день робить тебе, — промовив я врешті. У слухавці знову загуло і я вирішив, що варто зробити ще один дзвінок.
— 8 —
На цей раз Аліса Окойн одразу заговорила зі мною набагато бадьорішим і набагато менш стривоженим голосом. Я сприйняв це як гарний знак.
— Алісо, ми жодного разу не обговорювали назву виставки.
— Я чомусь була впевнена, що ви захочете назвати її «Троянди ростуть з мушель», — сказала вона. — Звучить вельми експресивно.
— Так, — погодився я, заглядаючи у Флоридську кімнату, за якою лежала Затока. Поверхня води була яскравою, синьо-білою, металічною, мені довелось замружитися, так вона сяяла. — Але це не зовсім вірно.
— Скажіть назву, яка вам подобається. Мені записувати?
— Так, гадаю, що так. Я хочу її назвати «Вид з Думи». Що ви на це скажете?
Відповідь пролунала миттєво.
— Це просто пісня.
Я теж так думаю.
— 9 —
Попри прохолоду, що її підтримував у Великій Ружі потужний кондиціонер, моямайка з написом ВТРАЧАЙМО ЦНОТУ НА ВІРДЖИНСЬКИХ ОСТРОВАХ наскрізь просякла потом, я почувався зморенішим, ніж після марш-кидку до Ель Паласіо й назад. Від телефонних балачок вухо в мене пекуче пульсувало. Я відчував занепокоєність щодо Ілси — гадаю, то була звичайна батьківська стурбованість проблемами дітей, вже вирослих з того віку, коли з настанням сутінок їх можна покликати додому, де вже наточено ванну, — але, крім того, я відчував також задоволення від зробленого, як колись після вдалого трудового дня на непростому будівництві.
Але принаймні голоду я не відчував, проте поклав собі кілька столових ложок тунцевого м’яса на лист салату і запив цей сандвіч склянкою молока. Цільного молока. Шкідливого для серця, зате корисного для кісток. «Це схоже на позицію Пілата "я вмиваю собі руки"», — сказала б Пам. Я ввімкнув кухонний телевізор і почув, що дружина Цукерки Брауна подала позов проти міста Сарасоти, звинувачуючи владу у недбалості, яка призвела до смерті її чоловіка. «Щасти тобі, ластівко», — подумав я. Місцевий метеоролог розповів, що цього року сезон ураганів може початися раніше, ніж завжди. А «Девіл Рейз» у видовищній грі отримали по сраці від «Ред Сокс» — ласкаво просимо до бейсбольної реальності, хлоп’ята.
Подумавши про десерт (у мене була упаковка пудингу-желе, його ще іноді називають «Останній порятунок одинака»), я замість того поклав тарілку в мийку і покульгав до спальні, полежати. Будильника вирішив не вмикати. Тільки подрімаю. Навіть якщо засну, за пару годин мене розбудить світло, коли сонце перейде на захід і заглядатиме у вікно сдальні.
З такими думками я ліг і прокинувся лише ввечері, о шостій.
— 10 —
Про вечерю не з’явилося й гадки. Піді мною шепотіли мушлі малюй, малюй.
В трусах, немов сновида, я автоматично піднявся до Малої Ружі. Ввімкнув радіо «Кістка», прибрав під стіну «Дівчину і Корабель №7» і поставив на мольберт свіжий підрамник, не такий великий, як полотно «Ваєрмен дивиться на захід», проте чималенький. Права рука свербіла, але мене вже не хвилювало це так, якбуло попервах, по правді, я вже очікував на це відчуття і вітав його.
По радіо грали Shark Puppy[278], співали свою пісню «Рий». Гарний рок. Чудовий текст: «Життя більше за кохання й насолоду».
Я ясно пам’ятаю, як цілий світ, здавалося, застиг в очікуванні на те, коли я розпочну — така енергія тоді крізь мене линула під ревіння гітар і мурмотіння мушель.
«Я прийшов сюди, щоб доритися до скарбу».
Так, до скарбу. До здобичі.
Я малював, аж поки не сіло сонце і місяць вкрив крихкою кіркою білого світла воду, відтак і він зайшов, а я все малював… І наступної ночі.
І наступної.
І наступної.
«Дівчину і Корабель №8»
«Якщо хочеш грати, мусиш заплатити».
Мене відкупорило.
— 11 —
Вигляд Даріо в костюмі й краватці, з упокореним, гладесенько зачесаним назад волоссям, налякав мене більше за мурмотіння гостей, що заповнили ледь освітлену аудиторію імені Гелдбарта... Тільки один яскравий промінь прожектора вихоплював з напівтемряви лекторську трибуну на подіумі. Той факт, що сам Даріо нервувався — виходячи на сцену він ледь не розсипав свої шпаргалки — налякав мене ще більше.
— Вечір добрий, мене звуть Даріо Наннуцці, — привітався він. — Я співкуратор галереї «Ското» на Палм-авеню, відповідаю в ній за поповнення колекції. Утім, більш важить моя, вже тридцятирічна, приналежність до арт-спільноти Сарасоти, тож, сподіваюсь, ви вибачите мені короткий екскурс у те, що дехто назвав би «боббітнею», коли я скажу, що у всій Америці нема елегантнішої арт-спільноти.
Аудиторія відповіла бурхливими оплесками, хоча — як пізніше сказав Ваєрмен — там дехто добре розумів різницю між Моне й Мане[279], але ні сном ні духом не відав різниці між Джорджем Беббітом і Джоном Боббітом[280]. Стоячи за лаштунками, страждаючи від тих мук, що їх переживають тільки перелякані головні доповідачі, поки перед їхнім виходом хтось виголошує задовгу, перистальтичну інтродукцію, я заледве щось зауважував.
Даріо переклав верхній аркуш донизу, вкотре ледь не розсипавши в’сю пачку, оговтався і знову подивився в зал.
— Я не знаю, з чого почати, та, на моє щастя, сказати маю дуже мало, бо справжній талант спалахує з-посеред нізвідки, і сам себе репрезентує.
Промовивши це, він продовжував розповідати про мене ще десять хвилин, поки я тулився за лаштунками з єдиним жалюгідним аркушиком своїх нотаток, затиснутим у моїй єдиній руці. Імена пропливали, мов яхти на параді. Пару з них я знав — Едвард Гоппер[281] і Сальвадор Далі, інші — Ів Тангі чи Кей Сейдж[282], чув уперше. З кожним вимовленим ім’ям я все більше відчував себе шахраєм. Мій страх з ментального перетворився на шлунковий, він заповз мені глибоко в тельбухи і тепер смердів там. Можливо, мені варто було б випустити гази, але я боявся, що накладу собі в штани. Та не це було найгірше. Всі заздалегідь заготовлені слова випурхнули мені з голови, окрім найпершої, жахливо доречної фрази: Мене звуть Едгар Фрімантл, і я не маю зеленого поняття, чому я тут опинився. Вона мала б викликати підбадьорливе гоготіння. Я знав, що результат буде протилежний, але принаймні я скажу правду.
278
«Цуценя акули» — фіктивний рок-гурт, вигаданий Кінгом для цього роману.
279
Claude Monet (1840-1826) — французький художник-імпресіоніст; Edouard Manet (1832-1883) — художник, попередник імпресіонізму.
280
George F. Babbitt — комівояжер, персонаж роману класика американської літератури Синклера Люїса «Беббіт» (1922); John Bobbitt — сенсація 1993 року, уславився тим, що дружина кухонним ножем відрізала йому пеніс, відвезла у поле й викинула, пеніс було знайдено і в результаті 9-годинної операції пришито на належне місце.
281
Edward Hopper (1882-1967) — американський живописець і графік, чиї роботи вплинули на сучасну кінематографічно-театральну сценографію.
282
Yves Tanguy (1900-1955) — французький художник-сюрреаліст; Katherine Linn Sage (1898-1963 р. — американська художниця-сюрреалістка і поетка.