Книга забуття
- Автор: Слапчук Василь
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-6-17-605021-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Книга забуття». Краткое содержание книги:
— Мені твій Коля позатамту ніч снився, — каже баба Ксенька.
— І як? Добре снився? — виявляє жвавий інтерес баба Мірка.
Ганна також зацікавлюється. Притягує до себе прочинені двері, прищемивши смужку світла, що прошмигнула в сіни.
— Дивний такий сон: стою я біля криниці, — починає оповідати баба Ксенька, — дивлюсь, твій Коля через город по грядках йде. Я йому: «Чого ж ти взутий по цибульці топчется?». А він спинився, подивився на свої ноги, мовчки зняв черевики й кинув їх у мій бік, а потім каже: «Щоб ви, бабо, здохли».
— Правильно сказав, — не приховує радості баба Мірка.
Її сміх нагадує жаб’ячий скрегіт біля саджалки.
Ганна й собі не втримується від усміху, так кумедно баба Ксенька переповіла.
— І що — все? — запитує баба Мірка.
— Усе, — підтверджує баба Ксенька. — Я аж пробудилася. Так мені якось прикро на душі від тих його слів зробилося… Але «Отче наш…» проказала — попустило…
— Гарний сон, — підсміює баба Мірка.
Ганна послаблює руку, снопик світла знову падає в темряву сіней.
— Значить, це був не Коля, — каже переконано, наче йдеться не про сон, а яву. — Коля такого не сказав би.
— І я так подумала, — погоджується баба Ксенька. — Підмінили, думаю, Колю. Такий був чемний хлопчик…
— Та це ж був тільки сон, — нагадує їм баба Мірка.
Але Ганна однаково відчуває потребу заступитися за сина.
— Коля й уві сні такого не зробив би, — каже затято.
А в самої у голові бринить і вібрує думка: «Мені підмінили сина».
Майже перед самими пологами приснився Ганні сон. На якусь тільки хвилинку задрімала, як у повітряну яму провалилася… А може, просто очі заплющила, і промайнула перед її внутрішнім зором дивовижна картина. Привидівся їй чоловік, який гарцював на коні, у військових обладунках, як ото рицарів старовинних у книжках малюють. У руці затисла довгого списа. Золотий шолом яскраво виблискував, розпливаючись довкола голови сонячним німбом. Вершник швидко рухався в її бік. Хоч воїн не виглядав ворожим, Ганна злякалася, що зараз утрапить коневі під копита, але в останній момент наїзник підняв коня дибки. Вона відчула на своєму обличчі гаряче кінське дихання й тихенько зойкнула. Дитина в її череві здригнулася, видиво зникло.
Ганна розповіла про свій сон сусідкам по палаті.
― Значить, хлопчик буде, — мовила котрась із них.
― А кінь якої масті? — поцікавилася інша.
Цього Ганна не зауважила. А виявляється — важлива деталь.
— Не інакше, як Георгій Переможець, — зробила висновок санітарка, статечна літня жінка. — Це тобі благословення Боже.
Ганна вхопилася за ці слова. Її пройняло врочисте піднесення, а водночас і якась незбагненна тривога.
— Таке даремно не привидиться, — продовжувала розмірковувати санітарка. — Це — знак. Дуже поважний знак, — наголосила.
Ганна ловила на собі заздрісні жіночі погляди. Ця заздрість тільки зміцнила її певність у правоті припущень старої санітарки. З цього моменту свої пологи вона сприймала як місію.
— Головне, щоб дитина здорова була, — розважливо мовила найстарша породілля, років за тридцять молодиця, яку декотрі череваті вчорашні школярки кликали тіткою. — Все решта — дурний клопіт.
Але Ганна не признала за її словами правоти. Для неї ще все було головним. Особливо ж усе інше, що зазвичай проминає разом із дівочими мріями під тиском реалій жіночого буття.
— Тепер, якщо буде хлопчик, мусиш його Георгієм назвати, — хихикнула сусідка; таке саме неоперене дівчисько, як і Ганна. ― Все, я сплю. Може, мені Ленін на броньовику присниться, — і знову розсміялася.
Почалися перейми. А за годину Ганна народила хлопчика.
Він прийшов у цей світ, як діти до школи — першого вересня. Георгієм його не нарекли. Це ім’я відпало одразу. Разом із Анатолієм за Ганною впадав його однокурсник Жора — Георгій. Чоловік би не зрозумів, якби вона запропонувала назвати сина ім’ям його колишнього суперника. Хотіла назвати Віктором, що з латини перекладається як переможець. Про це Ганна колись прочитала у відривному календарі. Але свекруха наполягла, щоб записали Колею. Тепер Ганна вже зумисне поцікавилася значенням — задля цього довелося навідатися до районної бібліотеки. Те, що вона там вичитала, потрясло її до глибини душі. «Микола» в перекладі із древньогрецької означає «переможець народів».
«Такий збіг не може бути випадковим», — сказала собі Ганна.
Що ж їй тепер казати та думати?
— То пусте, — заспокоює її баба Мірка вже на вулиці. — Дуже вже ти помислива зробилася. Яке тобі до того діло, шо якійсь старій дурній бабі приснилося? Тая Ксеня вже з розуму вижила. Думає, як на хлібі замість подушки спить, то Господь її у святі запише й живцем на небо забере… Та ти хоч вся паляницями обкладися, а пити тобі смолу в пеклі разом зі своїми любасами. Цибулю їй, бач, Коля потоптав… Та по тій Ксеньці такі коні товклися, шо Бог од сорому мусив очі відвертати. Бог їй, може, і не спом’яне, а я встану на Страшному Суді і скажу, що Ксенька — курва. Так і скажу…