Гробниця

Тридцять хвилин по тому, більш-менш отямившись, Мередіт загорнулася в розкішний білий халат, поставила на підзарядку мобільний телефон і засіла за портативний комп’ютер. Виявивши, що не може вийти до Інтернету, вона набрала номер реєстратури.

— Привіт. Це міс Мартін із Жовтої кімнати. Мені треба скористатися комп’ютером, а я не можу вийти до Інтернету. Може, ви дасте мені пароль або ж самі організуєте зв’язок з вашого комп’ютера? — Притиснувши слухавку плечем до вуха, Мередіт записала необхідну інформацію. — От і добре, записала. Дякую.

Вона повісила слухавку, неабияк здивована паролем, набрала його на клавіатурі: «КОСТЯНТИН». І відразу ж опинилася в Інтернеті. Спочатку Мередіт послала і-мейл Мері, у якому розповіла, що доїхала добре й уже навіть знайшла місце, де був зроблений один із знімків, а також пообіцяла бути на зв’язку, якщо з’явиться щось варте уваги. Потім вона перевірила свій поточний рахунок і з полегкістю побачила, що гроші від видавця нарешті надійшли.

Слава Богу.

Було ще кілька особистих повідомлень, серед них — запрошення на весілля двох її університетських друзів у Лос-Анджелесі, яке вона відхилила, а також запрошення на концерт, де мав диригувати її давній шкільний товариш, котрий повернувся до Мілуокі. Це запрошення Мередіт прийняла.

Вона вже збиралася вийти з Інтернету, як подумала, що варто б також поглянути, чи немає якоїсь інформації про пожежу, що сталась у маєтку Домен де ля Кад у жовтні 1897 року. Однак відомостей виявилось не набагато більше, аніж тих, які вона вже встигла почерпнути з готельної рекламної брошури. Потім Мередіт набрала в пошуковому вікні: «ЛЯСКОМБ». Цього разу вона таки дізналася про Жуля Ляскомба дещо нове. З’ясувалося, він був чимось на кшталт історика-аматора, знавця вестготської ери, а також місцевого фольклору та переказів. Він навіть написав кілька книжок і брошур, що були надруковані місцевою приватною друкарською компанією «Буск».