Стрибок у ніщо

Пінч перебільшив; температура не знижувалася, але й не піднімалася, хоч печі були справні. Ганс трохи відкрив кран нового кисневого балона, потім надів шубу і шапку: “Від смертоносних газів, якщо пощастить відкрити ілюмінатор, не врятуєшся, але від холоду можна і треба”, — і повернувся до Цандера та Вінклера.

— Запасу кисню лишилося на п’ять шість годин, — сказав він. — За цей час нам треба будь-що вийти.

Робота була важка. Година минала за годиною, але жодна віконна рама не піддавалася.

Поволі пасажири почали розуміти всю серйозність становища. Цьому немало сприяв і Пінч. Він сіяв паніку, малюючи жахи майбутньої смерті від задухи і замерзання. Вінклер, що випадково проходив повз кают-компанію і почув ці панічні розмови, викликав Пінча в коридор, ні слова не кажучи, схопив за комір, відвів у каюту і замкнув. Але насіння було кинуто і пустило парості. Делькро й Еллен істерично плакали, чоловіки безладно галасували, звинувачуючи в усьому Цандера і більшовиків. Текер кидався від пацієнтки до пацієнтки із спиртом, валер’янкою, бромом.

— Ви мужчини! Ви повинні щось зробити, — шипіла леді Хінтон, втративши голос.

Почалися безладні суперечки. Нарешті, постановили. Барон, єпископ і Блоттон на чолі з Стормером рушили до каюти, де в цей час працювали Цандер, Вінклер і Ганс.

Обличчя депутатів не віщували нічого доброго. В такі хвилини найрозсудливіші втрачають розум і здатні на безумні вчинки. У кожного з депутатів міг бути захований револьвер. Ці егоїстичні люди не зупинилися б перед знищенням інших, щоб за їх рахунок прожити самим хоча б кілька зайвих годин. Ганс умить зрозумів усе і раптом пронизливо свиснув.

З коридора почулися квапливі кроки. Депутати оглянулись і побачили позаду себе двох людей, про яких майже забули: китайця І Мері. Жак і Мері переглянулися з Гансом і стояли мовчки, ніби тільки чекали сигналу. Учасники польоту розділилися на дві ворожі групи, два табори. П’ять проти п’яти! Але армія Стормера була затиснута в лещата і в разі сутички мала діяти на два фронти. Найгірше було те, що Стормерові не пощастило захопити “ворога” зненацька. Ганс спокійно посміхався і розмірено помахував уже знайоим Стормерові важким молотом.

— Що вам треба, панове? — різко спитав Цандер. — Кажіть коротко. Майте на увазі, кожна хвилина затримки нашої роботи може коштувати вам життя.

— Тоді відкладемо цю розмову до іншого разу, коли буде більше часу, — бундючно промовив Стормер і повернув своє військо назад.

— Почекайте. Я пропоную вам розійтися по своїх каютах. Ми зараз працюватимемо в кают-компанії, і її треба звільнити, — сказав Ганс. — Мері, Жак, проведіть пасажирів.

Супутники Стормера перезирнулися. Після їхньої капітуляції переможці диктують умови: розпуск армії. Довелось підкоритися й цьому. Стормер повернувся і з підкресленою люб’язністю вклонивсь Гансові. Але очі Стормера красномовно говорили: “Ми ще поквитаємось”.