Життя Дон Кіхота і Санчо

Отже, побачивши Дон Кіхота, нового Сіда Кампеадора, лев «збентежився», і, певно, то був один із тих двох левів, які зображені на нашому гербі, коли інший — це той, який збентежився перед Сідом Кампеадором.

Дон Кіхот наполягав, аби левар роздрочив лева й витурив його з клітки, але левар переконав його, що цього робити не слід. І саме тоді наш кабальєро промовив такі наповнені глибоким змістом слова: «Чорнокнижники можуть відібрати в мене щастя, але доблесть і мужність — ніколи!» А чого треба людині ще?

І нехай ніхто мені не дорікає, що я відійшов від точного тексту історика, бо ж треба добре розуміти, що, по-перше, відійти від нього надто далеко було б невиправданою зухвалістю і злочином проти власної совісті, а по-друге, ми вільні тлумачити його на власний смак і за власним уподобанням. Але в тому, що стосується фактів, то, за винятком очевидних помилок переписувача, які досить легко виправити, слід шанувати непомильну авторитетність сервантівського тексту. І тому ми не маємо підстав сумніватися, що лев обернувся до Дон Кіхота задом і не захотів вийти з клітки. Та коли ми читаємо, що лев виявився дуже миролюбним і не захотів звертати уваги на хлоп’ячі бравади Дон Кіхота і що він так повівся зовсім не тому, що збентежився перед такою хоробрістю або пережив напад співчуття до його нещасливого кохання, то тут маємо перед собою вільне тлумачення історика, яке пов’язане з персональним і суто людським світоглядом самого історика. Тут він удався до тих самих коментарів, що й до зверненої до козопасів промови, яку назвав марною балаканиною, коментарів, що їх аж ніяк не можна назвати вдалим додатком до його тексту.

Я роблю ці застереження тому, що не хочу, і мушу повторити це ще раз, не хочу, щоби мене зарахували до шкідливої і бридкої секти марнославних і напханих пустопорожньою історичною наукою людей, які мають зухвалість стверджувати, що не існувало у світі ніякого Дон Кіхота і ніякого Санчо, та всякі інші подібні дурниці, базікати про які їх спонукає невтримне бажання здобути собі сумнівну славу, вигадуючи небилиці та хизуючись своєю фальшивою оригінальністю. І цікаво відзначити, як той самий шляхетний порив до відомості й слави, який спонукав Дон Кіхота здійснювати подвиги, інших штовхав на те, щоб заперечувати їх. Яким заплутаним клубком суперечностей є людина!