Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919
- Автор: Капустянский Николай
- Год: 1946
- Язык: украинский
- Год: UNRRA Team 1066
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919». Краткое содержание книги:
28 цього липня о 12 год. дня 7-й Синій полк і частина 9 стрілецького полку знову відбили атаку ворога на село Вербове з боку Крижополя. О 16-й годцні ворог знову заатакував село Вербове, але наші частини перейшли в контратаку і на плечах розбитого ворога вдерлися в село Крижопіль, яке обсадили. Ворог відступив на полустанок Княже. В нас тяжко ранено командира 1-го куреня 7 Синього полку, одного сотенного командира, і забито кілька старшин і багато козаків.
Чота 1-ї батерії 8-го гарматдого полку, перебуваючи на позиції в передовій лінії, своїм вогнем допомогла піхоті і кілька разів відбила ворожий панцерний потяг, чота втратила двох забитими і одного раненим козаків. До пізньої ночі на різних відтинках цього фронту точився бій. Тяжкість бою збільшував дощ. На відтинку Макарівка – Савчине ворог цілий девь вів наступ на 8-й Чорноморський полк, але ж усюди був збитий. Частини дивізії ведуть уже 4-й день безперервний бій і страшенно втомилися. Почувається великий брак набоїв. Проти дивізії, з допиту полонених та огляду забитих, виявлено такі ворожі частини: 54, 399 совєтські полки, учебний Одеський батальйон, 1, 2, 3 і 4 Басарабські полки і ще деякі частини, назви яких точно ще не встановлено. Надвечір розвідка донесла про рух колон ворога з боку Тульчина на ст. Вапнярка. Кидається у вічі стійкість, виявлювана ворогом і гарне озброєння та одяг козаків. Деякі частини ворога були в шлемах-касках.
До 28 липня вже відкрито на фронті дивізії 12-ту частину. Розвідка не може виявити, коли ж, нарешті, припиниться підвіз нових сил ворога, коли зменшиться підвіз його резерв.
Ч. 697.
Нач. див. 3 пішої полковник Удовиченко.
Оцінка акції червоних. Сх. ч. 10.
Треба зазначити, що червоні дуже поважно поставилися до наступу на 3 дивізію. Вони стягують найкращі, так би мовити – «премійові» частини. Крім 45 дивізії, вирушив проти української дивізії регулярний полк самого «папи комунізму» товариша Леніна. А до того матроси – «краса і гордість безкровної революції» і кілька інтернаціональних відділів, між ними й відділ жидівський. Разом – до 6-8 тисяч 6ійців, 3 панцерні потяги, солідної конструкції, з важкими гарматами.
Удовиченко та повстанці Павловського мали щось 3-3,5 тисячі багнетів та шабель.
Отже, червоні дійсно скупчили переважаючі сили, вели бої вперто й настирливо.
По несподіваній для їхньої Вапнярської групи поразці 26.VІІ, червоні вже 27-го рішуче атакують праве крило Удовиченка й продовжують бої на протязі 4-х діб.
Цікаво, що на допомогу 45-й дивізії на Вапнярському напрямку, червоні демонструють на Могилів, захоплюють Ямпіль, своїми бандами намагаються внести заколот на тилах 3-ї дивізії. Гадаю, що головною причиіюю їхнього неуспіху оуло запізнення загального перегрупування їхньої південної групи. Полк Леніна наспів тільки 27-го й розпочав свій наступ. Здається, коли б перейшли большевики в протинаступ 26-го своєю південною групою, наслідки боїв, можливо припустити, були б трохи інші. Також звертає на себе увагу їхня слабенька демонстрація на Могилів і нехтування ними напрямку Рудниця-Ольшанка-Ямпіль-Могилів.
Захоплення червоними Могилева, на що вони мали змогу (малосилість нашої могилівської залоги), подавало їм надію на успіх. Втрата цього важливого пункту (осередку) правдоподібно примусила б Удовиченка відтягти туди частину своїх сил і ослабити Вапнярський напрямок.
Думається нам, що червоні не бажали вести будьяких операцій значними силами вздовж Дністра, зважаючи на непевність своїх відносин до румунів, а тому й провадили тільки слабеньку демонстрацію, яка, зрозуміло, й не дала бажаних наслідків.
Оцінка акцій пполк. Удовиченка.
Бої 3-ї дивізії під Вапняркою заслуговують окремого відзначення, як позитивні зразки успішних і сміливих дій меншої частини проти далеко сильнішого ворога. Удовиченко, скупчивши свою дивізію, не дає ворогові перейти в загальний наступ та охопити себе з двох боків, а сам попереджує його намір блискавичним ударом спочатку на північ – і жене ворога геть з поля бою. На другий день він уже готовий до рішучого бою з сильнішою південною групою. Тут Удовиченко спочатку дає відсіч ворожому натискові і тільки 30-го, коли червоні знесилилися, він атакує їх на всьому фронті і відсовує на південь.