На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори

Та й мімікрична ж людська натура взагалі, а українська чи не найбільше! До найтрагічнішої ситуації вона здатна пристосуватись і якось вижити. Узяти б для прикладу цього здорованя з Полку низових запорожців, що так допоміг нам умоститись увечері більш-менш вигідно на ночівлю. Він пережив дві трагедії — першу під час розформування своєї «Січі», в яку улюблений «кошовий» Божко добирав таких же, як і він, фанатиків-романтиків; другу — нашу загальну національну трагедію, що наочно відбувалась іще з Старокостянтинова; і що ж? Прийшовши на добу раніше від нас до Старої Чорториї, він встиг уже відпочити й оговтатись від довгих безцільних мандрів і сьогодні вранці почуває себе досить бадьоро, ніби переконався, що й тут можна якось жити. Стара Чортория багата на гусей, і вони тут відносно дешеві; за них можна розплачуватись українськими гривнями, які приймають навіть жиди — чи то бояться погрому, чи через те, що «жидівська пантофельна пошта» не донесла в цей глухий закуток Волині, що єдиними грішми, котрі не знецінюються ні під більшовиками, ні під денікінцями, ні під владою Директорії УНР, є старі миколаївські, цебто царські рублі. Здоровань-низовець уже встиг рано-вранці купити на базарі жирну гуску й замовити якійсь хайці, як він назвав літню жінку-єврейку, спекти нам на обід гуску з яблуками. Мені й Романові, після того, як ми досі перебивались дорогою їжею за принципом — «хоч клоччя, хоч вовна, аби кишка була повна», перспектива попоїсти печену гуску з яблуками видалась Лукулловим бенкетом. Але мені невтямки: невже цей козарлюга, який зберіг і досі зовнішній вигляд військового стройовика — на кашкеті синьо-жовта кокарда з тризубом, охайно підперезана шкіряним поясом шинеля й рушниця за плечима, — не розуміє, що надходить крах усьому тому, в що він вірив і за що бився, може, аж на всіх трьох фронтах — за вимріяну Україну? Чи він гадає, що цього краху після такої великої крові, пролитої за це святе діло, й незліченних жертв померлими від тифу не може бути й що хтось далекоглядніший і розумніший за нього знайде-таки спосіб вивести Україну з її теперішнього неможливого становища? Чи він засвоїв собі народну приказку: «Біда біду перебуде — одна згине, друга буде», так чого ж, мовляв, тоді журитись і впадати в розпач! Тим більше, що тут же, в цій Старій Чорториї, перебуває й Петлюра з нами всіма, а той неодмінно щось примудрує, щоб урятувати Україну.