Переспівниця

— Сьогодні вранці прибула перша партія харчів, — повідомила Сальна Сей. — Це справжня телятина з Округу 10. Не те що ваша собачатина.

— Ти і з нею непогано вправлялася, — гукнув Гейл.

Ми приєдналися до Деллі, Енні й Фінея. Годі було не

помітити змін, які відбулися з Фінеєм після одруження. Його попередні образи — розбещений капітолійський серцеїд, з яким я зустрілася перед Червоною чвертю, таємничий союзник на арені, пригнічений юнак, який усіляко підтримував мене у найважчі часи, — лишилися в минулому, і їм на зміну прийшов чоловік, який випромінював життя і щастя. Вперше за весь час засяяв його природний шарм — його здатність підсміюватися над собою, його компанійська натура. Він жодного разу не відпустив руки Енні — ні під час трапези, ані на прогулянці. Сумніваюся, що він узагалі колись її відпустить. Енні також купалася в щасті. Однак бували миті, коли вона переносилася в інший світ і відгороджувалася від нас. Але Фіней шепотів їй щось на вухо, і вона поверталася.

Деллі, яку я знала змалечку, але на яку ніколи не звертала уваги, дуже виросла в моїх очах. їй розповіли, що Піта сказав мені після весілля, але вона не пліткарка. Геймітч запевняє, що вона — мій найзавзятіший захисник: стає на мій бік щоразу, коли Піта вкотре нападає на мене з лайкою, і звинувачує в усьому Капітолій з його тортурами. Вона має на Піту більше впливу, ніж будь-хто, адже вони добре знайомі. В будь-якому разі, навіть якщо вона й переоцінює мої позитивні якості, мені все одно приємно. Щиро кажучи, мені трохи ідеалізування не завадить.

Я дуже зголодніла, а рагу було просто неперевер-шене — телятина, картопля, ріпа, цибуля і густа підливка, — тож я подумки стримувалася, щоб не ковтати не жуючи. У їдальні панували веселощі, і все завдяки гарній їжі, яка здатна зробити людей добрішими, радіснішими, оптимістичнішими і зайвий раз нагадати їм, що життя чудове. їжа лікує людей краще за будь-які ліки. Тому я намагалася не поспішати і приєдналася до розмови. Вмочала хліб у підливку й поволі смакувала страву, а Фіней тим часом розповідав смішну історію про морську черепаху, яка втекла в його капелюсі. Я сміялася… і раптом зрозуміла, що переді мною хтось стоїть. Просто біля Джоанни, де було вільне місце. І спостерігає за мною. Я ковтнула, але шматок хліба застряг у мене в горлі.

— Піто! — вигукнула Деллі.— Так приємно бачити тебе не у… тут.

Поруч із Пітою бовваніли два кремезні конвойні. Він якось дивно тримав тацю з їжею — вона балансувала на самих кінчиках його пальців, оскільки на зап’ястях були наручники з коротким ланцюжком.

— А чому ти в цих модних кайданках? — запитала Джоанна.

— Мені ще не можна довіряти, — мовив Піта. — Мені навіть заборонено присісти тут без вашого дозволу, — він кивком указав на конвойних.

— Та звісно, він може присісти тут, адже ми давні друзі,— мовила Джоанна, поплескуючи долонею по місцю поруч. Конвойний кивнув, і Піта сів за стіл. — У Капітолії у нас були камери по-сусідству. Ми добре вивчили лемент одне одного.