Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
— У мене немає стільки часу.
Вона зміряла мене поглядом.
— Лікарі не запропонували тобі лікування?
— А хіба існує якесь лікування? — здивувалась я. — Мені сказали, що ребра самі мають загоїтися.
— Вони завжди так кажуть. Але можуть прискорити процес, якщо я дам рекомендацію. Однак попереджаю наперед — це зовсім не весело, — мовила вона.
— Будь ласка! Я мушу потрапити в Капітолій, — сказала я.
Солдат Йорк більше не поставила жодного запитання. Тільки написала щось на аркушику та звеліла повертатись у лікарню. Я вагалася. Мені не хотілося пропускати тренувань.
— Я прийду на вечірні заняття, — пообіцяла я. У відповідь вона тільки стиснула губи.
Двадцять чотири уколи в грудну клітку — і я, розпластана на лікарняному ліжку, мало не заблагала принести назад мою крапельницю з морфлієм. Досі вона стояла поруч із моїм ліжком, щоб я могла скористатися нею будь-коли, однак останнім часом я старалася не зловживати, тримала крапельницю більше для Джоанни. Перед уколами мені зробили аналізи, щоб переконатися, що в крові не лишилося знеболювального, оскільки суміш двох видів ліків — морфлію і того, що палило зараз мене зсередини, — мала серйозну побічну дію. Мені пояснили, що наступні кілька днів будуть не з легких, але я попросила продовжувати.
От ніч була не з легких. Про сон не могло бути й мови. Я могла присягнути, що відчуваю запах паленої плоті — так пекло в грудях, а Джоанна мучилася через те, що не отримала чергову дозу морфлію. Вранці, коли я вибачилася за те, що попросила прибрати крапельницю з морфлієм, вона тільки махнула рукою: мовляв, колись же треба зав’язувати. Однак о третій ранку вона вже поливала мене найгіршими словами, які тільки вигадали жителі Округу 7. А на світанку Джоанна підняла мене з ліжка й потягнула на тренування.
— Здається, я не зможу, — зізналась я.
— Зможеш. Ми обидві зможемо. Ми ж переможці, пам’ятаєш? Ми здатні пройти крізь вогонь і воду, — гаркнула вона. Обличчя в неї було зеленкуватої хворобливої барви, і її трусило, мов осиковий листок. Я почала вдягатися.
Ми таки точно переможці, якщо пережили той ранок. Коли ми піднялися на поверхню й побачили, що там ллє як із відра, мені здалося, що Джоанна зараз знепритомніє. її обличчя стало мертвотно-блідим, і, здається, вона перестала дихати.
— Це ж просто вода. Нічого з нами не станеться, — мовила я. Джоанна міцно зціпила зуби та ступила в багнюку. Поки ми розминалися, просякли до нитки, а тоді попленталися на стадіон на щоденну пробіжку. Я знову здалася, здолавши всього милю, і ледве стримувалася від спокуси здерти з себе сорочку, щоб холодний дощ остудив мені ребра. Я над силу запхала в себе обід, який нам подали тут-таки: водянисту рибу з бурячковим рагу. Джоанна з’їла півмиски, а тоді все виблювала. По обіді ми вчилися збирати й розбирати зброю. Я впоралася з завданням, а от у Джоанни постійно тремтіли руки і вона не могла скласти докупи деталі автомата. Коли Иорк відвернулася, я трохи допомогла. Хоча злива досі не вщухла, друга половина дня було цікавішою, адже нас привели на стрільбище. Нарешті я могла повправля-тися в чомусь, що в мене добре виходить. Знадобилося трохи часу, щоб! звикнути: во непальна зброя — це вам не лук, — але до кінця дня я о римала найкращу оцінку в класі.
Щойно ми з Джоанною повернулися у свою палату, як вона заявила:
— Пора з цим зав’язувати. Ми не можемо жити в лікарні. Всі ставляться до нас, як до пацієнтів.
Мені що: я будь-коли можу переїхати в кімнату до своєї сім’ї, а от у Джоанни ніколи не було своєї кімнати. Коли вона спробувала виписатися з лікарні, їй не дозволили жити в кімнаті самій, нехай навіть вона щодня ходитиме на сеанс до психолога. Гадаю, що тут уже давно здогадалися про її вибрики з морфлієм і зрозуміли, що психіка в неї досі нестабільна.
— Вона буде не сама. З нею житиму я, — оголосила я.
Лікарі довго сперечалися, але Геймітч став на наш бік,
і до вечора нас оселили вдвох у кімнаті навпроти Прим і мами, яка погодилася наглядати за нами.
Потому як я прийняла душ, а Джоанна натерлася вологим рушником, вона взялася оглядати кімнату. Висунувши шухлядку, в якій було кілька моїх речей, вона швиденько засунула її і сказала:
— Вибач.
І я подумала про те, що в Джоанниній шухлядці немає геть нічого, окрім форми, виданої в Окрузі 13-У неї не було жодної речі, яку вона могла б назвати своєю.
— Все гаразд. Можеш подивитися мої речі, якщо хочеш.
Джоанна відкрила мій медальйон зі світлинами Гейла, Прим і мами. Тоді розгорнула срібний парашут, витягнула втулку й настромила собі на мізинець.