Попід Кичерами та над потоком

З псами Боя виросла й дружила з ними. Але це господарські пси, що разом з нею їли з одної миски й родились та виховувались у хаті Старого Пана. Вони навіть, як от Щур, любили Бою. Але чужих псів Боя береглась. Вони завжди нападали її, і треба було боронитися. З одним Боя справлялась дуже швидко й зручно. Вона ставала в боєвій поставі, їжила спину й сичала грізно. Коли ж, без огляду на осторогу пес присікався до неї і з бреханням нападав її, Боя плювала йому в очі, чого пес дуже не любить, або й ставала до битви, вживаючи до цього гострих кігтів. Ними вона завдавала болячі рани носові й обличчю напасника, а коли приходило справді до боротьби на життя і смерть, Боя кидалася просто ввічі й старалася видряпати ворогові очі. Та до цього жоден пес не допустить і він утікає зараз же після погрози чи першого плювка.

З війни з одним псом кицька виходить завжди переможцем. Та гірше діється, як нападе її дві три собаки або ціле їхнє стадо, чи як кажемо тічня. Перед ними єдина оборона втеча, й то не в щире поле, а на паркан чи на дерево. Відтіля можна вже спокійно дивитись на ворога й байдуже слухати його брехання та лайки. Та біда киці, коли немає близько ніякого дерева ні хати. В погоні в широкому полі пси швидко доганяють її і розідруть бідненьку. Це страшна смерть і неодин кіт так гине.

З інших ворогів треба згадати про більшого яструба чи сову, але таких у нас немає багато.

Так отже головним ворогом кицьки є собака й тут пословиця: не любить як пес кота, справджується. Перед собачим товариством вона завжди своєчасно втікала. На щастя на Кичері ліс близько й біля хати струнких дерев доволі.

Якже це сталося, що тим разом Боя не потрапила захоронитися перед псами, що обскочили її у широкому полі?

Було вже на світанку, як Боя разом з Мицкою верталася з ловів. Сіріло. Вже впали холодні роси й трави м’яко шевеліли під подувом передсвітанкового леготу. Кицьки були втомлені цілонічними ловами й ситі від упольованої дичини. То ж брались швидко й безшелесно в напрямі дому. Якраз вийшли з густого вівса, в якому миші мали криївки, коли несподівано з яру наскочили на них собаки. Були розжерті між собою і люті. Ще й голодні.

Боя зразу ж оцінила небезпеку. Вона плювала і воркотіла, заслонюючи собою Мицку, що теж боролась із ворогами. Обидві старались податись до яру, де ріс один ясень.

Розгорілась боротьба на життя і смерть. Собаки прискакували з грізним гаркотом і бреханням і старались допасти м’якого боку чи черева котроїсь із кицьок. Обидві вони стрибали й плювали та боронились зручно, деручи кігтями. Вже неодин пес відскочив з жалким скавулінням, але бо й в Бої кривавив бік, а Мицонька дістала рану в голову. Все ж, що Босий заскочить з боку. Боя відоб’ється кігтями, заплювши йому очі. Але з другого боку заскакує Бурко, й заки ще Боя вспіла відбитися від одного напасника, другий гострим зубом зловив її за шкіру.

В той час Мицка відбивалась теж хоробро. Не зважаючи на рану на голові, вона плювала й дерла. Їй було трохи легше боронитись, бо з одного боку її захищувала мама, з другого боку був стрімкий берег яру. То ж у хвилині, коли Бурко вп’ялив зуби в Боїн бік, вона зам’явчала жалісно — в смертельній тривозі. Вона вже не могла боронитися. То покинувши Мицку, пси кинулись на безборонну. Під час боротьби обидві кицьки зближились до берега яру й тепер Мицка, втративши рівновагу, впала з стрімкого берега в яр.