Викрадачі

Насправді матусі знадобилося кілька років, щоб вирішити, переїжджати до нас чи ні. Потім вона ще продавала будинок і оформляла всі необхідні папери. Весь той час ми з Робертом жили, як і раніше, у котеджі на території студмістечка. Одного разу я поїхала до Мічигану — допомогти мамі позбутися більшої частини речей, які належали батькові; ми разом поплакали. Інгрид я залишила з Робертом, і здавалося, він чудово доглядав її, хоча я хвилювалася, що він не пам’ятатиме, де вона є, або дозволить їй самій виходити на вулицю.

Восени Роберт поїхав на десять днів до Франції — настала його черга покинути ненадовго наш дім. Він сказав, що хоче знову побачити знамениті музеї, тому що відвідував їх давно, коли був студентом. Повернувся він такий свіжий, бадьорий, схвильований, що я миттєво відчула: гроші, витрачені на поїздку, не пропали дарма. У січні наступного року відбулася його велика персональна виставка в Чикаго, з ініціативи одного його колишнього викладача. Ми полетіли туди, витративши шалені гроші, й за день-другий я пересвідчилася, що Роберт стає мало не знаменитістю.

У квітні на території студмістечка знов з’явилися квіти, що так подобалися нам з Робертом. Я ходила до лісу збирати дикі квіти, а всі разом ми прогулювалися в парку коледжу, щоб показати Інгрид квітучі клумби. Наприкінці того місяця я купила в супермаркеті набір речей для немовляти й роздивлялася, як рожева стрічка перетинає білий овал. Я побоювалася розповідати про це Роберту, хоча ми з ним і вирішили, що потрібно мати другу дитину. Він почасту виглядав стомленим або охололим, проте зрадів моїй новині, а я гадала, що це зробить повнішим і життя Інгрид. Який сенс у тому, щоб мати одну-єдину дитину? Цього разу, як з’ясувалося, повинен бути хлопчик, тому я купила для Інгрид ляльку-хлопчика — нехай вчиться тримати його й загортати в пелюшки. У грудні того року ми знову вирушили до пологового будинку. При пологах я була якоюсь особливо зосередженою, відчайдушно наполегливою, цілеспрямованою. Принесли дитину додому й назвали Оскаром. Він був білявий і схожий на мою матусю, хоча Роберт стверджував, що хлопчик більше схожий на його матір. Обидві бабусі приїхали до нас на кілька тижнів, щоб допомогти — моя мама тоді ще мешкала у Мічигані — й зупинилися в наших сусідів, де були кімнати для гостей. Їм обом теж подобалося сперечатися, на кого більше схожий Оскар. А я знову возила коляску, й руки в мене завжди були зайняті.