Поліція

— Цікаво, — сказав Столе Еуне, зайнявши позицію біля одного з вікон, звідки відкривався вид на ліс у просвіті між будинком і тим, що, за його припущенням, було школою району Берг. — Злочинець як приманку використовує істерію навколо вбивств, яку сам же й створив.

— Якби такий дзвінок пролунав у мене, він здався б мені абсолютно правдоподібним, — зауважила Катрина.

— Саме тому вони й приїжджають туди без зброї, — підхопила Беата. — Вони вважають, що небезпека позаду. Що поліція вже прибула на місце, тому в них є час дорогою спокійно заправитися бензином.

— Але, — сказав Бйорн, чий рот був забитий пластівцями «Васа» зі смаком ікри, — звідки вбивця знає, що жертва не зателефонує іншому колезі і не з’ясує, що ніякого вбивства не було?

— Можливо, вбивця велів їм ні з ким не обговорювати цю справу до особливого розпорядження, — відповіла Беата, несхвально поглядаючи на крихти від пластівців, що сипалися на підлогу.

— Знову правдоподібно, — вимовила Катрина. Поліцейські з досвідом розслідування вбивств такому не здивуються. Вони знають, що ми намагаємося як можна довше тримати в таємниці факт виявлення трупа, якщо нам це здається важливим.

— А чому це може бути важливим? — запитав Столе Еуне.

— Убивця може трошки послабити пильність, поки думає, що труп ще не знайшли, — відповів Бйорн, відкушуючи шматок пластівця.

— І ось усе це Харрі взяв і вивалив просто так? — запитала Катрина. — Просто начитавшись газет?

— Інакше він не був би Харрі, — сказала Беата і почула, як з іншого боку вулиці промчав потяг метро.

З вікна було видно дах стадіону «Уллевол». Занадто тонкі вікна не могли заглушити шум руху по Третьому кільцю. Беата згадала, як було холодно і як вони мерзли там, незважаючи на те, що поверх звичайного одягу наділи білі комбінезони криміналістів. Їй ще тоді спало на думку, що не лише через температуру повітря на вулиці в цій кімнаті не можна було не замерзнути. І можливо, вона тому так довго стояла порожньою, що потенційні квартиронаймачі або покупці могли відчути цей холод. Холод історій і чуток.

— Ну гаразд, — сказав Бйорн. — Він додумався, як убивця заманив до себе поліцейських. Але ми і без нього знали, що вони з'явилися туди добровільно і самостійно. Так що він не зовсім здійснив квантовий стрибок у розслідуванні, хіба ні?

Беата підійшла до іншого вікна і продивилася околиці. Бійців «Дельти» можна прекрасно заховати в лісі, в низині перед рейками метро, а також у сусідніх будинках обабіч. Коротше кажучи, потрібно було оточити будинок.

— Він завжди був людиною, що видає прості ідеї, тільки ось потім ти ніяк не можеш зрозуміти, чому не додумався до цього сам, — сказала вона. — Крихти.

— Що? — запитав Бйорн.

— Крихти від пластівців, Бйорне.

Бйорн подивився на підлогу, на Беату, вирвав листок зі свого блокнота, сів навпочіпки і став збирати крихти на аркуш.

Беата підвела очі і помітила запитальний погляд Катрини.