Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
Так вдова називала себе з перших днів подружнього життя, усічене прізвище принижувало її шляхетність. Виявилась вона досить покладистою у хазяйських зачинах чорноліського осавула[197], а тепер старшини старости Вишневецького.
Багато знала про його вади і походеньки в гречку, та дивилася нате крізь пальці. Надто незатишними склалися її удовині роки. Такі вони, чоловіки, жеребина порода, треба бути вище. Логвин примножив її немале багатство, тримав неремствучий лад у господарстві, вони купалися в добробуті.
Одне не вдавалось — взаємини з донькою. Пані Логвиненкова її любила, хотіла їй добра, а насправді — загубила дитину.
Кілька днів жили вони у Чигирині, нанесли візит панові старості, приймали поздоровлення, а потім усе повторилося. Дочка утекла з маєтностей каштеляна, тепер він винен, що не уберіг.
Крикливо вбраний Гирик пригнав тоді до Чигирина порожню карету і мало не кинувся на гостей, що вийшли з квітами назустріч.
— То Фурія, а не кобета! Вона знову дала фору[198]!..
Він справді підняв на ноги усе староство, та дівчина мов крізь землю провалилася. Вивідувачі каштеляна нишпорили по маєтках місцевої шляхти, чутинським лісом пройшла облава, перекрили усі виїзди зі староства. І ніяких наслідків. Правда, на якомусь хуторі поблизу Чути бачили чотирьох вершників, між них одна постать видалась жіночою. Далі повідомлення про чотирьох вершників стали надходити звідусіль: бачили таких під Чигирином і Кам'янкою, біля Крилова і на виходах у степ.
— Псякрев, хтось крутить нам голови!
Логвин зі своєю вдовою виїхав з Чигирина того ж дня, під вечір, щоб поменше їх бачило людей. Настрій однорукого був препаскудний, а пані Логвиненкова, особливо після візиту до Яна Даниловича, сиділа в кареті, як чорна хмара. Навіть з чоловіком не розмовляла.
— Що пан староста такого сказав, Софіє? Ну похвалив твою дочку — може захистити себе! Що з того?! Пан Ян Данилович занадто багато на себе бере!..
За їхньою каретою рухався цілий обоз, везли усе, що мали дарувати молодим. Як з таким поїздом повертатися до Черкас? Єзус-Маріє!
У місто заїхали глупої ночі, як злодії. І лише тут, у власній оселі пані Логвиненкова дала волю своєму гніву. Однорукий такою її ніколи не бачив.
— Усі нещастя від тебе — бездушного, осоружного, жорстокого. Це ти знайшов того старого паралітика і хочеш покривдити мою донечку. Від нього могилою на верству[199] несе! Це через тебе покинула вона рідний двір і втекла світ заочі, проклинаючи мене. Це ти осиротив мене, лишив без рідної дитини, кровинки моєї! Своїх по світу порозкидав і мою вигнав, як собаку на холод!..
У ніяких очах Логвина бурхала одна злість, він проклинав нерідну дочку, дружину й увесь світ.
— Умовкни, потворо! — нарешті гаркнув, аж на кухні почули.
— Потвора? Це я потвора?!
Логвин хапливо одягнувся, скочив на коня і подався в ніч.
Однорукий спинився на околиці Канева, в маєтку під чарами золотої покоївки Магди, котра гріла його старечу постіль. Пані Логвиненкова хотіла поламати ті зв'язки, та побоялась повного розриву, так і жив він на Ситниках до самої весни.
Але стосунків з каштеляном не поривав.
Почаїв
Кременецькі ліси, що покривали невисокі гори Подільської височини, поступово відходили вліво. Листяні і хвойні дерева не лишали вільного місця на цьому нерівному плато, від того дива важко було відірвати очі. Натомість приходила хвиляста рівнина, яку можна побачити на Київщині або Черкащині. Орної землі у цих краях небагато, зате гурти худоби повсюдно заповнювали низинні луки.
Від загубленого у глибоченній зеленій ущелині Кременця їхали зо дві години, а такий разючий контраст, наче виїхали на степову Україну.
Князь Острозький дрімав у відкритій ресорній колясці, а Тарануха, що скакав на коні поруч екіпажу, час від часу перекидався словами з балакучим візником, уродженцем тутешніх місць.
— Теж її село, Гойської, котре під лісом. Багата і добра пані, монастир Почаївський завдяки неї живе. Тут всюди їхні землі, Гойських.
Де він, Тарануха, чув це прізвище? Почекай, це у Гойських жив свого часу самозванець, убитий в Москві, коли він покинув Дерманський монастир. А вже опісля виринув на землях Адама Вишневецького і оголосив себе царевичем.
Тим часом кучер почав точити баляси про дива монастиря.
— Коли вона, божа мати, опустилася на землю, то стала однією ногою ген за тим селом, що під лісом, а другою — на Почаївській горі, до якої їдемо.
197
ОСАВУЛ, а, чол., іст.
1. Виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад на Україні в XVIІ-XVIII ст.
2. Офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії.
3. рідко. Те саме, що осавула 1.
198
ФОРА і, и, жін., спорт. Наперед обумовлена пільга — якась кількість очок, ходів і т. ін., що її надає сильніший учасник змагань, гри слабшому або такому, який знаходиться у невигідних умовах.
ФОРА 2, и, жін., виг., заст. Вигук схвалення, який уживається як прохання глядачів, повторити виступ; біс.
199
ВЕРСТВА і, и, жін. (мн. верстви, верстов). Давня назва східнослов'янської міри великих віддалей, що становила і,об км і вживалася до запровадження метричної системи.