Кабульський книгар
- Автор: Сейерстад Осне
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97344-6-4
- Переводчик: Уляна Джаман
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Кабульський книгар». Краткое содержание книги:
Найстарший син, шахрай, сидить на матраці в одній-єдиній кімнаті. Лягти він не може, тому що його спина вся вкрита кривавими смугами від батькових ударів товстою палицею. Після побоїща в книгарні вони обоє повернулись додому. Спочатку батько на велосипеді, потім син, що йшов пішки через усе місто. Батько почав з того, чим закінчив у крамниці, а син не опирався. Удари сипалися на його спину, а прокльони покривали його всього. Нажахана сім’я спостерігала за цим. Жінки хотіли кудись сховати дітей, але не було куди.
Хата побудована навколо подвір’я. Одна зі стін — це огорожа від стежки. Уздовж двох стін помости, за якими розташувались кімнати з великими завішеними поліетиленом вікнами, що виходять у двір: кімната для теслі з дружиною і їхніх сімох дітей, кімната для батька, матері й баби, кімната для сестри з чоловіком і їхніх п’ятьох дітей, їдальня й кухня з глиняною піччю, примусом і кількома полицями.
Діти теслі спали на матрацах, зроблених із суміші ганчір’я й обрізків тканини. Одні ділянки були вкриті картоном, інші поліетиленом або мішковиною. Дві дівчинки з поліомієлітом мали на ногах шини й ходили на милицях. Двоє інших дітей страждали від гострої екземи. Вони постійно чухали свої струпи, що кровоточили.
У той час, коли Мансурові друзі вдруге ригали, діти теслі на іншому кінці міста якраз заснули.
Коли Мансур прокинувся в перший ранок відсутності батька, його охопило п’янке відчуття свободи. Він був вільним! Начепивши темні окуляри з Мазарі-Шарифа, він помчався на швидкості 100 кілометрів на годину кабульськими вулицями, минаючи нав’ючених віслюків, брудних кіз, жебраків і дисциплінованих німецьких солдатів. Підстрибуючи й скрегочучи на безкінечних ямах в асфальті, він ще й встиг показати німцям пальця. Він лаявся й лихословив, а пішоходи розскакувалися перед ним. Дільницю за дільницею він проїжджав заплутану кабульську, як решето, мозаїку руїн і повалених будинків.
«Він має відчути наслідки — це формує характер», — казав Султан. Мансур кривиться за кермом. Відтепер хай Расул горбатиться над цією справою й каже, що буде далі, а він, Мансур, розважатиметься до самого приїзду батька. Щоранку він відвозитиме братів до крамниць, щоб ті не дулися на нього, а крім цього, не вдарить пальцем об палець. Єдиний, кого Мансур боїться, — це батько. Він ніколи не сміє протестувати в його присутності. Він єдиний, кого Мансур поважає, принаймні в очі.
Мансурова ціль — познайомитися з дівчатами. У Кабулі, де всі оберігають своїх дочок, як дорогоцінний скарб, це нелегко. Йому спало на думку піти на курси англійської мови для початківців. Мансурова англійська добра, тому що він навчався в Пакистані, але він вирішує, що наймолодші й найсимпатичніші дівчата будуть в групі початківців. Він не помилився. Уже після першого заняття він вибирає собі симпатію. Обережно пробує заговорити з нею. Одного разу вона навіть дозволяє йому відвезти її додому. Він просить її зайти в книгарню, але вона ніколи не приходить. За деякий час вона перестала приходити на курси. Мансур не може зв’язатися з нею. Йому сумно без неї, але передусім йому її жаль, жаль, що вона перестала приходити. Вона так хотіла вивчити мову. Студентка з англійської групи швидко забувається. Ніщо не є справжнім і вічним у Мансуровому житті цієї весни. Якось його запросили на вечірку на околиці Кабула. Кілька знайомих орендували будинок, а власник стоїть на варті в саду надворі.
«Вони курили висушеного скорпіона, — з ентузіазмом розповідає Мансур другові. — Вони розтерли його на порошок, змішали з тютюном і геть задурманіли, правда, стали також трохи злими».
Аж ось Султан присилає повідомлення, що буде дома наступного дня. Мансур негайно виходить зі свого дурману. Він не зробив нічого з того, про що його просив батько. Не каталогізував книги, не впорядкував задню кімнату, не виписав нові замовлення, не забрав пачки з книгами, що за цей час накопичились у транспортному терміналі. А про справу з теслею та розслідування він не мав навіть задньої думки.
Шаріфа метушиться навколо нього.
— Що з тобою, мій хлопчику? Може ти захворів?
— Нічого, — шипить він.
Шаріфа продовжує надокучати.
— Стули пельку і їдь назад у Пакистан, — кричить Мансур. — З того часу, як ти приїхала, усе пішло шкереберть.
Шаріфа починає плакати:
— Як у мене могли вирости такі хлопці? Що я робила не так, якщо вони навіть не хочуть бачити власної матері?
Шаріфа голосить і кричить на своїх дітей. Латіфа починає плакати. Бібі Гуль погойдується з боку на бік. Бульбула витріщилася в простір. Соня пробує втихомирити Латіфу, а Лейла миє посуд. Мансур хряскає дверима кімнати, яку він ділить із Юнусом. Юнус хропе в ліжку. Він захворів на гепатит В і лежить цілими днями в ліжку, ковтаючи ліки. Його очі пожовтіли, а сам він виглядає блідішим і сумнішим, ніж зазвичай.