Кабульський книгар
- Автор: Сейерстад Осне
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97344-6-4
- Переводчик: Уляна Джаман
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Кабульський книгар». Краткое содержание книги:
— Ми лиш хотіли поговорити з Вашим сином, — сказав Султан. — Можете піти за ним?
Старий пішов. Він повернувся з сином, що йшов два кроки позаду. Джалалуддін глянув на Султана. Його трясло.
— Нам треба тебе в книгарні. Чи не міг би ти поїхати з нами на хвильку? — спитав Султан.
Джалалуддін кивнув.
— Мусиш зайти випити чаю іншим разом, — гукнув за ними батько.
— Ти знаєш, у чому справа, — сухо констатує Султан, коли вони всілися на задньому сидінні машини, яку повів Расул.
Вони поїхали до Вакілового брата Мірджяна, який працює поліцейським.
— Я лише хотів подивитись на них. Я збирався принести їх назад. Я лише хотів показати їх дітям. Вони такі гарні.
Тесля сидить, зіщулившись у кутку, плечі опущені. Він ніби намагається зменшитись у розмірі. Його кулаки стиснені між колін. Час від часу він натискує нігтями на кісточки пальців. Коли він говорить, то часто й нервово поглядає на Султана, виглядаючи при цьому заляканим, скуйовдженим курчам. Книготорговець відкидається на спинку сидіння й спокійно розпитує його.
— Мені треба знати, скільки листівок ти взяв.
— Я взяв лише ті, що Ви бачили.
— Не вірю.
— Це правда.
— Якщо ти не зізнаєшся, що взяв більше, я заявлю на тебе в поліцію.
Тесля хапає Султана за руку й покриває її поцілунками. Султан висмикує її.
— Перестань робити дурниці. Не будь ідіотом.
— В ім’я Аллаха, клянуся честю, я не брав більше. Не посилай мене у в’язницю, прошу. Я заплачу, я чесна людина, пробач мені, я був дурним, пробач мені. Я маю семеро малих дітей, двоє дівчат мають поліомієліт. Моя жінка знову вагітна й ми не маємо, що їсти. Мої діти пропадають, жінка щодня плаче, бо я не можу достатньо заробити, щоб прогодувати всіх. Ми їмо картоплю й варені овочі. Рис для нас недоступний. Мама випрошує залишки в лікарнях і ресторанах. Деколи попадається варений рис. Деколи вони продають залишки на базарі. Останні кілька днів ми навіть не мали хліба. А ще я утримую п’ять сестриних дітей. Її чоловік не має роботи. А ще я живу зі старими матір’ю, батьком і бабою.
— На твій вибір. Зізнайся, що взяв більше й уникнеш в’язниці, — каже Султан.
Розмова йде по колу. Тесля оплакує свої злидні, Султан хоче, щоб він зізнався, що взяв більше. Також він хоче знати, кому той продавав листівки.
Вони проїжджають через весь Кабул і знову опиняються за містом. Расул везе їх по болотистих дорогах, повз людей, що поспішають завидна дістатися додому. Кілька безпритульних псів б’ються за кістку. Бігають босі діти. Жінка в паранджі балансує на рамі чоловікового велосипеда. Старший чоловік намагається справитися з навантаженим апельсинами візком. Його стопи погрузли в глибоких коліях, що утворилися внаслідок недавніх злив. Тверда ґрунтова дорога перетворилася в артерію з лайна, сміття, гною, що були винесені водою з дворів і провулків.
Расул гальмує перед воротами. Султан просить його піти й постукати у двері. Виходить Мірджян, вітається й запрошує заходити.
Коли чоловіки йдуть по сходах, вони чують стишений шелест спідниць. Це ховаються жінки дому. Одні стоять за напівпричиненими дверима, інші за шторами. Одна дівчинка підглядає в щілину в підлозі, щоб побачити, хто б це міг завітати до них так пізно ввечері. Ніхто, крім членів родини не може їх бачити. Старші хлопчики подають чай, який мама й сестри приготували в кухні.
— Гаразд, — каже Мірджян. Він сидить по-турецьки. На ньому традиційна довга сорочка й широкі шаровари — одяг, який змушували носити таліби. Мірджяну він дуже подобається. Він малий та опецькуватий. Йому зручно у вільному одязі. Тепер йому доводиться носити одяг, який не подобається, — стару афганську уніформу, що використовувалась у поліції до приходу Талібану. Провисівши кілька років у шафі, вона стала трохи затісною. Вона також тепла, оскільки лише зимова уніформа, зроблена з грубої пряжі ручної роботи вціліла під час зберігання. Уніформи пошиті за російським зразком, тож доречніші в Сибіру, ніж в Кабулі. Весняними днями, коли температура може досягати тридцяти градусів, Мірджян потіє в ній з ранку до вечора.
Султан стисло розповідає про свою справу. Мірджян дає їм говорити по черзі, ніби вони під перехресним допитом. Султан сидить поряд із ним. Джалалуддін — навпроти. Він із розумінням киває й підтримує легку невимушену атмосферу. Султанові та Джалалуддінові подали чай з ірисками, і вони говорять по черзі.