Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
Якомога обережніше забив цвяхи в стіну поряд із прапором і почепив портрет. Залишалося лише увінчати зображення рейхсканцлера декоративною вощаною гірляндою хмелю, яка прикрашала його барну стійку по краю.
Знову відійшов у бік. Ідеально! Тепер ніхто йому не зможе закинути дурні звинувачення. А то чим чорт не жартує в такий непевний час. І як він сам раніше не додумався до такої чудової ідеї?
Гільперт полегшено видихнув і вже збирався повернутися на своє робоче місце, як саме у цю мить за спиною почулося голосне «Хайль Гітлер!» Він аж підстрибнув з переляку. Озирнувся.
«Хайль!» — відказав голосно, швидше механічно, ніж свідомо.
До пиварні, наче на замовлення, якраз увійшли троє офіцерів. Угледівши прапор і портрет фюрера на стіні, вони одразу клацнули підборами, витягнувши руки у різкому вітальному жесті.
Господи, як же вчасно він почепив того портрета і прапор! Гільперт витер спітнілого лоба і кинувся за барну стійку. День у його пиварні починав набирати сенсу.
Побалакавши з офіцерами та прийнявши їх замовлення, всадовивши їх за підходящий стіл, власник «Зігфріда» одразу вирушив на кухню, щоб наповнити панству кухлі та підсмажити картоплю й баварські ковбаски.
Поки вони випивали по першому та балакали поміж собою, Гільперт любовно викладав на тацю ще гарячі пателеньки з ковбасками, медову гірчицю у делікатних пуделочках, рум’яну картоплю, броколі та хрумкі солоні огірки за рецептом його покійної тещі. Зараз ці славні військові, безумовно, попросять ще по кухлю пива… І це чудово, бо вранішній простій закладу терміново треба перекривати!
«Але ж…» — Гільперт раптом відчув докори сумління і зрозумів, що ніяк не віддячив своєму першому відвідувачу за його слушну пораду.
Хоч той нічого такого надзвичайного і не порекомендував, та Гільперт відчув, що усім цим рухом і піднесеним настроєм, який раптом запанував у пиварні, завдячує саме йому.
«Мабуть, кухля найкращого пива від закладу буде цілком достатньо! — розмірковував господар „Зігфріда“. — Кухоль найкращого пива! О, так!»
Він крутнувся, схопив тацю, попрямував із нею до офіцерів. Пиварнею полинули апетитні пахощі смажених ковбасок. Офіцери задоволено загелготіли. Дзенькнули кухлі: «За майбутнє великої Німеччини!»
Двері рипнули і до пиварні зайшли ще відвідувачі. Ще кілька військових. Голосне «Хайль!» знову роздалося у залі, і Гільперт знову мало не підстрибнув — тепер від радості.
— Панове офіцери, чого бажаєте?
А тепер час піднести призового кухля. Гільперт глянув туди, де мав би сидіти його неочікуваний щасливий гість. І посмішка на його обличчі зів’яла…
Невже? О, Господи! А виглядав так, наче він з Гестапо, наче був такий пристойний чоловік! Розгублено підійшов ближче… та вже за мить полегшено зітхнув. На столі, притиснуті порожнім кухлем до скатертини, лежали гроші — розрахунок за їжу. Навіть більше, вельми щедрі чайові.
Проте за самим столом біля вікна вже нікого не було.
* * *
Пробитися крізь натовп, який зібрався на невеликому відрізку Шеллінг-штрасе, ні пішки, ні сидячи в автомобілі було неможливо.
Жінки, чоловіки, діти… Усі вони щось жваво обговорювали поміж собою, сміялися, діти ставали навшпиньки, просячи батьків підняти їх на руки, шукали якесь підвищення, звідки б краще було видно під’їзд до остерії. Дорослі не відставали у своїх бздурах від дітей. Якийсь чоловік із криками «Я хочу бачити мого фюрера!» взявся лізти на телеграфного стовпа, і його ледве стягнули звідти двоє військових.
Однак грубої сили ніхто не застосовував. Та й потреби у тому, власне, не було, бо на Шеллінг-штрасе у цю пору зібралися найпалкіші прихильники Гітлера, зустрічаючи його як кінозірку.
Дітріх коротко посигналив — раз, другий… Розступатися перед автомобілем фон Глоффа ніхто не збирався.
— Як я і попереджав вас, — промовив він, поглядаючи на свого годинника, — сьогодні до остерії «Баварія» завітає сам фюрер. Це рідкісна нагода, гер Макміллан. Шеф тому і взяв на себе сміливість запросити вас із дружиною повечеряти саме сюди.
— Схоже, ми можемо туди не втрапити… — похитав головою Марко.
— Так… це моя провина, — зітхнув Дітріх, — я мав би передбачити таку ситуацію і приїхати по вас із дружиною раніше. Звісно, усі ці добрі мюнхенці зібралися привітати рейхсканцлера. Через державні справи у нього не часто буває можливість отак, безпосередньо на вулиці побачитися з простим німецьким народом. Тільки от звідки їм усім стало відомо про його приїзд? — додав Дітріх вже тихіше.