Вершник без голови

Молода креолка любила сидіти під зеленим склепінням тих лісових красенів або ж прогулюватись берегом прозорої річки, що сонно текла собі поряд. Там дівчина могла бути наодинці сама з собою. Хоч який був суворий батько, але заборонити їй таку невинну втіху він не мав причин. Коли у відкритій прерії на дівчину справді могла чигати якась небезпека, то тут| у саду, за широкою і глибокою річкою та надійними мурами гасієнди, що їх годі було подолати без допомоги високої драбини, боятися чогось просто не випадало. Отож плантатор не тільки не заперечував проти тих самотніх прогулянок дочки, а навпаки, радів, що вона взяла їх собі за звичай, і підозра, яка виникла була в нього — та й не марно — помалу почала розвіюватись.

Зрештою, його могли й увести в оману. Лихі язики завжди раді дошкулити людині, тож чи не став він однією з їхніх жертв? Може, та зустріч дочки з мустангером, про яку йому розповіли, була й незумисною? Могли ж вони зовсім випадково зустрітися на дорозі під тими акаціями. А проїхати далі, не озвавшись ані словом до людини, що двічі врятувала її від страшної небезпеки, було б з боку Луїзи просто нечемно. Цілком імовірно, що нічого більше за всім тим і не стоїть — тільки звичайнісінька вдячність.

На користь Луїзи свідчило й те, що вона слухняно відмовилася від своїх прогулянок верхи. Звичайно вона так легко не поступалася. Отже, ця заборона не дуже зачепила її, і виходило знову ж таки, що сумніватись у її чистоті й невинності не було ніяких підстав.

Отак міркував люблячий батько, що міг тільки гадати, бо не мав змоги зазирнути в душу своєї дитини. Якби вони жили в іншій країні чи належали до іншої верстви суспільства, він міг би просто запитати її і зажадати прямої відповіді. Але цей спосіб аж ніяк не прийнятий на Міссісіпі, де десятирічний син чи дочка, якій ще не минуло й п'ятнадцяти, обурилися б проти такого розпитування й назвали б його інквізиторським.

Ще менше міг покладатися Вудлі Пойндекстер на своє батьківське право. Його дочка, ця «красуня-креолка», за останні роки надто звикла до свого гордого титулу та загального схиляння, а це нерідко присипляє або й зовсім убиває в людині природніші душевні порухи. І хоч він був її батько й за законом мав над нею владу, проте сам добре розумів, як недалеко сягнула б та влада, коли б стала проти доччиної волі.

Отож плантатор радів і з того, що дочка послухалась його і, замість гасати верхи по прерії, вдовольнялася прогулянками в саду, де стріляла з лука в пташок, які необачно наверталися їй на очі.

П'ятдесятирічний батьку, хіба ж можна бути таким наївним? Невже ви забули свою власну молодість, і ті мрії, що надихали вас, і хитрощі та виверти, до яких ви вдавалися, і байки, що їх розказували, аби тільки приховати те, що, може, було найблагороднішим пориванням вашої душі?