Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
За такими невеселими думками батька “Експарки” і застали двоє відвідувачів, які зайшли до кабінету після ввічливого стуку в двері. Обидва були невисокого зросту — один десь пенсійного віку, другий — молодив чоловік років близько двадцяти п’яти. Одягнені просто — картаті сорочки, штани, що не прасуються, кросівки, в руках по в’язці рибальських снастей. З усього видно, вудили на річці і зайшли в “Експарку” по дорозі додому. “Заслужений батько наважився довірити нам єдиного сина”, — подумав господар контори, окинувши їх досвідченим поглядом.
Відвідувачі опустилися в запропоновані їм крісла, залишивши біля дверей снасті. “Скромні люди, — відзначив подумки Тищенко, — інший спішить розсістися, закидає ногу на ногу… А ці почуваються в гостях”.
Голос подав літній:
— Незвично якось… Така могутня організація, а тулиться в підвалі.
“Так… Зараз я відіб’ю вам бажання найматися в “Експарку”, — подумав Тищенко і сказав:
— Кошти на будівництво офіса були. Але ми на раді директорів ухвалили передати їх дітям і вдовам наших загиблих товаришів… А чим погане це приміщення?
Літній чоловік ледь помітно посміхнувся. В світло-сірих очах його з’явилася поблажливість. Він, мабуть, розкусив маневр господаря.
— Та я нічого, — відказав. — Приміщення як приміщення… Просто в очі впадає невідповідність низької стелі високим діянням організації.
В нього був тихий, але виразний голос, голос людини, яка не звикла кидати слів на вітер. До того ж у словах його не було лестощів. Господар відчував це інтуїтивно. Тим часом літній вів далі:
— Ми прийшли до вас не найматись на роботу, а навпаки, — як замовники. Нам треба розшукати одну особу.
Тищенко, який приготувався слухати, після останніх слів відвідувача раптом знову розслабився. Він витягнув із шухляди столу карточку й подав літньому.
— Це візитка кооперативу “Детектив”, — пояснив. — Там спеціалісти найвищого класу. Добудуть вашу особу хоч із того світу.
— З того світу? — В очах відвідувача з’явився холодок. Такий самий холодок Тищенко завважив і в чорних, з дивним блиском, очах молодого чоловіка. Повагавшись, літній сказав: — Ні, з того світу там не добудуть.
Бажання спекатись відвідувачів стало танути. Господар раптом помітив, що в обличчях обох чоловіків не вгадувалося жодної спільної риси. Зате їх поєднувало щось значно більше… Він зауважив, тамуючи посмішку:
— Але ж “Експарка” не має досвіду проникнення в потойбічний світ.
— Нас не цікавить весь кооператив, — мовив літній чоловік. — Нас цікавить лише один із йото членів, а саме — ви.
— Я-а!? — здивувався Тищенко. — Але ж мені пізно вже займатись оперативною роботою. Вік… А чому, власне, я?
Відвідувач мить повагався.
— Чому ви?.. З усіх, кого ми знаємо, ви єдиний, хто розробляв і особисто здійснював ризикові операції на землі, під водою й у космосі. Ви пройшли апробацію ризиком, а головне — незвичайністю ситуацій. Ми вивчили всю пресу про “Експарку”, включаючи й відео. Ви наділені талантом не втрачати самовладання за будь-яких обставин.
Тищенко не був про себе такої високої думки. Він добре пам’ятав, як похололо всередині, коли він, услід за всюдиходами, скинутими на парашутах, і сам стрибнув у білу безодню. Це був перший експорт в Арктику, який і дав назву кооперативу. Тим часом слова відвідувача, що прозвучали не як лестощі, а як формальна констатація, зняли офіціоз.
— Не знаю, на що ви мене сватаєте, — мовив господар, — але судячи з суворого добору, це мас бути щось над…
— Надзідповідальне, — підказав літній.
— Але ж для виконання серйозних операцій самото тільки досвіду мало. Потрібні ще особливі якості, що їх природа дарує людині лише в молодості. Це і зір, і слух, і реакція… В “Експарці” пенсійний вік-тридцять п’ять років. А мені, як вам, мабуть, відомо, тридцять сім.
Відвідувач по-доброму посміхнувся. Мовляв, мені б твій клопіт.
— Для справи, на яку ми вас запрошуємо, ці якості зовсім не обов’язкові… Ну, то як — по руках?
Тищенка не бентежило те, що чоловік не поспішав розкривати карти. Він давно завважив, що замовник має особливість зволікати, коли наставав час втаємничувати в справу. Чи фаталізмом, а чи потайливістю якоюсь те можна було пояснити…
— Але ж я не знаю, про що йдеться… — нагадав господар.