![Подорож до Ельдорадо [Збірник. "Катастрофа в раю". "Подорож до Ельдорадо"] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/3/3/podorozh-do-eldorado-zbirnik-katastrofa-v-rayu-podorozh-do-eldorado-download.jpg)
Подорож до Ельдорадо [Збірник. "Катастрофа в раю". "Подорож до Ельдорадо"]
- Автор: Лигостов Вильям Алексеевич
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури “Дніпро”
- ISBN: 4702590200-102
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Подорож до Ельдорадо [Збірник. "Катастрофа в раю". "Подорож до Ельдорадо"]». Краткое содержание книги:
— Я відвідав немало планет. Планет, розжарених до пекельної температури, і холодних, вкритих льодом, вкутаних товстим шаром смертоносних газів. Планет, де флора і фауна буяє фантастично, казково, і планет змертвілих. Ви переглянете сьогодні наші старі кінострічки. Багато чудес у Всесвіті, та нині мушу сказати одне: у Всесвіті нема планети, прекраснішої, ніж планета Земля. І рано чи пізно настане на ній час братерства. Але не можна сидіти склавши руки і чекати, поки ця година настане. Ганебно це і небезпечно. Я закликаю до активних пошуків контактування, треба використовувати будь-яку можливість. Я вірю: ельдорадці висловляться “за”. І я з радістю змінив би тоді своє рішення щодо регенерації. Я за безсмертя, за безсмертя, якого вимагають безмежні простори Всесвіту, масштаби майбутніх діянь.
Останні слова Т ау присутні зустріли схвальними вигуками і довго не могли вгамуватися.
— То ви проголосуєте проти? — запитала Па.
— Не знаю. Мені байдужки.
— А я часто вмикаюся до “Телестара”. Це, по-моєму, цікаво. Скільки там людей — білих, чорних, жовтих. Ну, різних-різних! Я хотіла б зустрітися з ними. Париж, Нью-Йорк, Москва… Гори і моря, річки, пустелі,
— Бачите, Па… Ну, зустрінуся я з тамтешніми колегами біологами… Мені буде нецікаво слухати ази. Дуже сумнівно, щоб їм цікаво було брати готовеньким усе те, що здобули ми. Подарунки не завжди приємно приймати, та ще такі. А наш історичний досвід нічим не допоможе їм. Нам завжди були притаманні внутрішні протиріччя, але ж наша цивілізація не знала поділу на ворогуючі табори.
— Але ж, докторе, хіба треба зустрічатися обов’язково з метою? Ну, аби щось взяти чи віддати? От зі мною ж ви зустрілися, а я, певно, мало чим відрізняюся від своїх потойбічних ровесниць.
— Ви дівчина, Па.
Па засмутилася, замовкла. Згодом видихнула:
— Ви сказали правду, докторе. Я вас не цікавлю як людина. Куди вже там зацікавити вас! Та якщо ви вже маєте мене лише за дівчисько і все ж віддаєте мені цілий вечір своєї уваги, то будьте до кінця логічні. Там, за завісою, теж чимало дівчат. І кращих за мене. Хоча б на такому рівні зустрітися вам з ними…
— Ну, що ви, Па, ви мене не так зрозуміли. І що ж це — збиралися мене розвеселити, а, виходить, самі сумуєте? Я з задоволенням ще потанцював би.
Та ні розмова, ні танці не клеїлися. Вимкнули програвач і телевізор. Золота доріжка тьмяно виблискувала під ногами. Вони мовчки дійшли до спіральки.
Ранок 29 жовтня 1966 року. Човен заготівників, бурунячи ліниві хвилі Атлантики, іде, неухильно витримуючи західний курс. Мотор висмоктує з бачка залишки солярки. Але вітрило довелося демонтувати — на аргонавтах
свіжовипрані тільники. Панько Федорович одягнув штани, пошиті Купчиком з байкової ковдри. Вставні щелепи юнги надраєні до блиску. Він то зиркає на компас, то заглядає в карту. Галасун, чисто виголений, стрункий мов кримський кипарис (планктон зробив свою справу!), тримається лівою рукою за щоглу, час від часу прикладає до очей цейсівський бінокль. Кашкет з крабом хвацько збитий на потилицю. Кацо вибрикує поперед човна.
— Тихий хід! — командує капітан.
- Єсть тихий хід! — відповідає юнга і збавляє газ.
— Зовсім малий! — скрикує капітан. Попереду суцільні рифи. Вода нуртує поміж них, піниться, шкварчить, мов олія на розжареній пательні. Кацо відстав. — Глуши! Ти чуєш команду? Глуши!
Юнга чує, але не так просто заглушити Л-6. Купчик геть збавив газ, потому позривав з свічок дроти від магнето. Мотор кахикнув востаннє і вмовк.
Невідомо було, як це човен не наразився на гострі скелясті уламки, рифи, якими так і шкірився океан. Добре, якщо гвинт уцілів, а як полетів?
— Куди ти правиш? Тобі не повилазило?!
— Товаришу капітан, я йшов точно по курсу, — запитайте у Кацо… Саме тут має бути Ельдорадо.
— Ельдорадо! Дуля з маком, а не Ельдорадо. Ось як трахне зараз об каменюки — і кісточок не позбираєш. Не балакай лишнього! Весло, весло бери мерщій! Ну!
Галасун і Купчик, орудуючи веслами, самовіддано рятували човен від, здавалося, неминучої загибелі. Незбагненний страх і передчуття біди стисли серця мореплавців. Місце було таке гибле, що обом кортіло швидше повернути назад, але кожному не хотілося першому висловити це бажання. Купчик пошукав очима Кацо і мало не зомлів. Він ще й ще протер очі, але нічого не міг второпати. Кацо ніби й не помічав гострих скелястих уламків. Ніби їх і не було. Ось пірнув собі отак у скелю, пронизав її і живісінький вискочив з іншого боку. Прошив пузом гострий риф і поплив далі… Що за нечиста сила?! Ач куди завів, перевертень імперіалістичний!