Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Б'янка знову сіла у повіз, ми вискочили на коней. Негри взяли ноші на плечі, і ми рушили до пристані. Кавалькада вершників замикала той сумний похід. Під час моєї промови буря втихомирилася, світло смолоскипів відкривало у глиб лісу глибокі щілини, видовжені, чорні тіні сотнями проносилися збоку і вгорі, заходячи великим півколом за наші плечі. Нарешті ми виїхали з лісу. Вдалині вже виднівся пароплав зі своїми колесами. Додати залишилося небагато, історія наша кінчається. Серед плачу Б'янки і негрів тіло померлого внесено на палубу. Ми востаннє вишикувалися на березі. — Ще одна справа, Рудольфе, — сказав я, беручи його за ґудзик сурдута. — Ти від'їжджаєш як спадкоємець велетенської фортуни — не хочу нічого тобі накидати — то радше мені годилося б підтримати старість оцих бездомних героїв людства, проте, я, на жаль — злидар. — Рудольф притьмом сягнув по чекову книжку. Ми зробили коротку нараду в стороні і швидко дійшли до порозуміння.
— Панове! — гукнув я, звертаючись до моєї гвардії. — Отсей прекраснодухий мій приятель вирішив відшкодувати мої дії, які позбавили вас хліба й даху над головою. Після того, що сталося, жоден паноптикум вас не прийме, тим більше що конкуренція велика. Вам треба буде трохи зректися з ваших амбіцій. Зате ви станете вільними людьми, а я знаю, що ви вмієте се цінувати. Позаяк вас, на жаль, не навчено жодних практичних професій, вас, наперед призначених до чистої репрезентації, мій приятель зафундував квоту, достатню для закупівлі дванадцятьох катеринок із Шварцвальду. Ви розійдетеся по світі, граючи людям для покріплення сердець. Добір арій — справа ваша. Пощо тратити багато слів — ви не є цілком справжніми Дрейфусами, Едісонами і Наполеонами. Ви є ними, так би мовити — лише за браком ліпших. Тепер ви примножите коло багатьох ваших попередників, цих анонімних Ґарібальді, Бісмарків і Мак-Магонів, які тисячами тиняються, забуті, по світі. У глибині ваших сердець ви залишитесь ними назавжди. А зараз, дорогі друзі і достойні панове, враз зі мною гукнімо: Хай живуть щасливо молодята Рудольф і Б'янка! — Хай живуть! — загукали вони хором. Негри заінтонували негритянський song. Коли стихло, я знову згрупував їх рухом руки, після чого, ставши насередині, добув пістолета й закричав: — А тепер, прощайте, панове, і з того, що ви за хвилину побачите, зробіть висновок — пересторогу, щоб ніхто не поривався відгадувати божественні заміри. Ніхто ніколи не зглибив задумів весни. Ignoratimus, мої панове, ignoratimus!
Я приклав пістолет до скроні і стрельнув, та в цю мить хтось вибив мені зброю. Обіч мене стояв офіцер фельд'єгерів і, тримаючи в руці папери, питав: — Чи то ви Йосиф N.?
— Так, — відповів я здивовано.
— Чи снили ви перед певним часом, — спитав офіцер, — стандардовий сон біблійного Йосифа?
— Можливо…
— Усе збігається, — сказав офіцер, дивлячись у папір. — Чи знаєте ви, що той сон був зауважений у найвищій інстанції і суворо скритикований?
— Я не відповідаю за свої сни, — сказав я.
— Ба ні, відповідаєте. Іменем Його Цісарської і Королівської Величности ви заарештовані!
Я усміхнувся.
— Яка повільна машина справедливости. Бюрократія Його Цісарської і Королівської Величности дещо обважніла. Я давно здистансував той ранній сон вчинками набагато тяжчого калібру, за які сам хотів виміряти собі справедливість, і ось той задавнений сон рятує мені життя. Я до ваших послуг.
Неподалік наближалася колона фельд'єгерів. Я сам простягнув руки, щоб мені наклали кайдани. Ще раз обернув очі. Востаннє угледів Б'янку. Вона повівала хустинкою, стоячи на облавку. Гвардія інвалідів мовчки салютувала мені.
Переклав Андрій ШКРАБ'ЮК
Публікації:
Б. Шульц. «Цинамонові крамниці», «Санаторій Під Клепсидрою». — Львів, ВС «Просвіта», 1995.
Липнева ніч
Літні ночі я вперше пізнав під час канікул в рік моєї матури. В нашому будинку, котрим через відчинені вікна цілими днями віяли подихи повітря, линули шуми та мерехтіння гарячих літніх днів, поселився новий жилець, вередливе й скімливе створіннячко — синочок моєї сестри. Він звів життя нашого дому до якихось примітивних стосунків, повернув соціальний розвиток до кочової й гаремної атмосфери матріархату з її таборищем постелі, пелюшок, вічно праної й просушуваної білизни, з неохайністю жіночого туалету, котрий тяжів до надміру вегетативно-невинних оголень, з кваснуватим запахом немовляти і набухлих від молока грудей.
Сестра після важких пологів виїхала на купальні, шваґро появлявся тільки тоді, коли сідали до столу, батьки ж до пізньої ночі були в крамниці. Над домом запанувала мамка маляти, експансивна жіночість котрої наростала й наростала бо покоїлась на її ролі матері-годувальниці. В ореолі цього маєстату вона накладала своїм розлеглим й тяжким існуванням на все життя нашого дому печать гінекратії, яка разом з тим була тріумфом ситої й розбуялої тілесності мудро поділеної між нею самою і двома дівчатами-служницями, котрим кожен рух давав змогу як павиний хвіст розпустити весь спектр їх самодостатньої жіночості. На тихе цвітіння й дозрівання саду повного шелестів листя, срібних полисків і тінистих задум наш будинок відповідав ароматом жіночості й материнства, що підіймався над сліпуче-білою білизною й квітучою плоттю. І коли тієї спопеляюче-яскравої пополудневої пори наполохано ставали диба фіранки відчинених навстіж вікон й блискучою шпалерою підіймалися напнуті на шнурках пелюшки, то крізь той білий сполох фулярів та полотнищ летіло пір'їсте насіння, пилок та загублені пелюстки — кімнатою пропливав сад з грою світла та тіней, з мандрівками шумів й замислень, так, ніби в цю пору Пана всі перепони й стіни піднялися і всім світом в відпливі думки й почуття пробігав дріж всеохоплюючої єдності.