Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
Ріхтер, бліднучи, глянув на Крейського. Той нервово прикусив губу. Від нього вимагали слова.
— Пане президент… — Крейський чемно підвівся з крісла, — ваше становище важке. Компанія на грані банкрутства. Акції падають. Завод не сьогодні-завтра спиниться. Але ці труднощі… ці тимчасові труднощі, пане президент, ніщо в порівнянні з тим лихом, на яке вас штовхають.
Його очі схрестилися з поглядом Кремпке. У того побуряковіло лице і виразно забігали жовна. Лють палахкотіла в маленьких очицях. Але Крейський не злякався.
— Німеччина благословила ваш діловий контракт з ООН…
— Яка Німеччина? — верескнув Кремпке.
— Вся Німеччина, — обірвав його старий інженер. — Східна й Західна.
— Тільки комуністи радіють…
— Радіють мільйони людей, пане директор. Радіють комуністи й некомуністи, білі й чорні, віруючі й невіруючі, комерсанти й ділові люди.
На обличчі Кірхенбома спалахнуло пожвавлення, він подався всім тілом уперед.
— Тоді… поясніть, що ж сталося? Хто грає на пониження? Що робиться в світі?
Хвилинне вагання відбилося на довгастому, зморшкуватому обличчі інженера. Він лихоманково ловив уривки думок. Істина була далеко, але він відчував, що, може, мусить її знайти.
— Я думаю, пане президент… — він ще більше завагався. — Я все більше переконуюсь у тому, що тут діє одна рука, одна цілеспрямована воля. Вас шантажують, підло й недостойно, і той, хто вдався до брудних методів шантажу, має на меті щось дуже страшне, дуже мерзенне.
Кремпке хихикнув.
— Ви чуєте? Він зсунувся з глузду.
— Мовчіть! — гримнув на директора Вальтер Кірхенбом, який ось зараз, за ці короткі секунди, пройнявся до Крейського почуттям поваги й цікавості. — Говоріть, пане інженер… Я вас слухаю. Ви кажете, чиясь рука. Можливо… Але в такому разі… Ні, це неймовірно… Ми не можемо відступати…
— Ні в якому разі, пане президент! — знову заговорив Крейський. Стояв серед кабінету, високий, владний, гримів своїм голосом, аж Кірхенбомові у вухах лящало. — Ми мусимо триматися. І ми витримаємо.
— Як же ми витримаємо?
— Дуже просто, пане президент! — м'яко і з якимось глибокодумним усміхом в очах сказав старий інженер. — Ми витримаємо тому, що «Левіафан» належить всій Німеччині. Нація не допустить до банкрутства вашої фірми!
В кімнаті залягла тиша. Кірхенбом закліпав очима, захитав головою і раптом гучно, загонисто розсміявся.
— Крейський, у вас… недурна голова!.. Тепер я розумію, чому червоні обрали вас своїм лідером. Мені здається, що в ваших словах є сенс. Ми повинні триматися. Німеччина захистить «Левіафан». А ви, Кремпке, запам'ятайте, — лице старого мільйонера насупилось, — якщо кому-небудь заманеться вдарити по моїй фірмі, він матиме справу з Німеччиною. Все! Я вдячний вам, панове. Ідіть виконуйте свої обов'язки.
ОСТАННЄ СЛОВО
Що може зробити людина, яку тиснуть з усіх боків, яку підпирають в спину і в груди, якій дихнути не дають. Ось як директор Кремпке, товстопикий, добродушний з виду директор Кремпке. Очі в нього тепер стурбовані, налякані, зовсім не добродушні. Він весь схожий на загнаного звіра. Навіть в своєму просторому, «захаращеному розкішними меблями кабінеті він не почуває себе певним.
Так, так, йому нелегко в ці дні. На нього натискує всемогутня фірма Кірхенбома. З другого боку йому просто в серце вперлося жало АСБР, цієї диявольської, фанатичної у своїх діях організації.
За умовним сигналом Кремпке їде на таємне засідання ордену. Машину спинив за два квартали від дому, одпускає шофера. Ніхто не повинен знати, куди ввійде і звідки вийде директор Кремпке, вірний слуга компанії Кірхенбома. І водночас надійний член найпотужнішої в країні (а може, й у цілому світі) організації расистів. Широкі мармурові сходи масивним водоспадом зливаються під обрубкуваті ноги директора. Він піднімається нервово, боязко, ніби почуваючи на собі прискіпливі очі агентів… Чиїх? Байдуже чиїх. Він боїться і агентів компанії Кірхенбома, і агентів АСБР, всіх він зраджує і від усіх сподівається кари.
Ось і чорні дубові двері. Ніякого напису. Строго, загадково, тихо. Кремпке всовується до приміщення.
— Нарешті! — вигукує магістр.
— Не міг вирватись з заводу… Прошу вибачити, панове!
— Ви забуваєте, що тут сидять не пани, а брати по ордену! — виціджує з сухих, молюскуватих вуст Штраус, що ходить по кімнаті із сардонічно насмішкуватим лицем. — Ми вас чекаємо вже цілу годину.
— Перепрошуюсь… — злішає і собі Кремпке. — Дехто надто довго чокає, замість того щоб діяти.