Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
«Пановтс проти Кіпру» (Panovits v Cyprus), 4268/04,11 грудня 2008 року.
67. Суд зауважує, що на той час заявникові було 17 років...
68. ... Суд вважає, що, враховуючи вразливе становище обвинуваченого неповнолітнього, та ту нерівність сил, з якою він стикається в силу самої суті кримінального провадження, його власна або заявлена за його дорученням відмова від важливого права за статтею 6, може бути прийнята лише в тому разі, якщо її виражено в недвозначній формі після того, як уповноважені органи вжили всіх обґрунтованих заходів, аби забезпечити, щоб він або вона цілком усвідомили свої права на захист та були в змозі оцінити, наскільки це можливо, наслідки своєї поведінки...
70. ... поводження органів влади із заявником було різним — то з ним поводились як із неповнолітнім, звертаючись до його батька, щоб той пояснив усю серйозність справи і описав наявні докази проти заявника, то звертались як до особи, яку можна допитувати за відсутності його опікуна, не повідомляючи йому про його право радитися з адвокатом, перш ніж давати якісь свідчення. Ані заявник, ані його батько не були належно поінформовані про права заявника на юридичне представництво перед тим, як заявника почали допитувати. Крім того, ні батькові заявника не запропонували супроводжувати заявника під час його першого допиту, ні будь-якій іншій особі, яка була б у змозі допомогти заявникові зрозуміти процесуальні дії. Самому заявникові не було повідомлено про те, що він може зустрітися з адвокатом, перш ніж повідомляти поліції про будь-що і перш ніж у нього будуть візьмуть письмові свідчення.
71. З урахуванням викладеного вище, Суд вважає, що заявник, з огляду на його вік, навряд чи усвідомлював, що він має право на юридичне представництво, перш ніж давати будь-які свідчення поліції. Крім того, з огляду на брак допомоги з боку адвоката або його опікуна, він навряд чи міг розумно оцінити наслідки свого рішення йти без допомоги адвоката на допит у межах кримінального провадження, пов’язаного з розслідуванням убивства...
72. ... перешкоди на шляху ефективного здійснення права на захист можна було б подолати, якщо б національні органи влади, усвідомлюючи заявникові труднощі, активно б подбали про те, щоб він зрозумів, що він, за потреби, може клопотати про призначення адвоката безкоштовно... А пасивний підхід органів влади за цих обставин виявився очевидно недостатнім, щоб вони виконали своє позитивне зобов’язання надати заявникові необхідну інформацією, що вможливила б йому доступ до адвоката.
73. Відповідно, Суд вважає, що ненадання достатньої інформації про право заявника порадитися з адвокатом до допиту в поліції, а надто з огляду на те, що він на той час був неповнолітнім та під час допиту не діставав допомоги з боку свого опікуна, є порушенням заявникових прав на захист. Окрім того, Суд робить висновок, що ні заявник, ні його батько, котрий діяв від імені заявника, від права заявника мати юридичного представника до його допиту в чіткій і недвозначній формі не відмовлялися.
74. ... Суд зазначає, що заявникові, згідно з внутрішнім законодавством, повідомили, що він не був зобов’язаний що-небудь говорити, коли він робити цього не бажає, а те, що він скаже, може бути оформлене на письмі і представлене як доказ в ході подальшого провадження. Суд доходить висновку, що, враховуючи обставини цієї справи, в якій заявник був неповнолітнім та доставлений для допиту без свого законного опікуна та без надання йому інформації про його право вимагати юридичного представництва та бути ним забезпеченим перед тим, як його допитуватимуть, навряд чи простого попередження, сформульованого так, як передбачає внутрішнє законодавство, було досить, щоб він міг достатньою мірою зрозуміти характер своїх прав.
75. І нарешті, Суд вважає, що хоч заявник міг брати участь у змагальному процесі, в якому його представляв вибраний ним самим адвокат, природа шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення належної правової процедури на стадії досудового розгляду, в подальшому провадженні, в ході якого його визнання розглядали як добровільне і визнали тому прийнятним доказом, усунута так і не була.
76. У зв’язку з цим Суд зауважує, що хоч добровільність свідчень заявника, які він дав невдовзі після свого арешту, була оскаржена і стала предметом окремого провадження в межах основного судового процесу, і хоч вони були не єдиним доказом, на який опиралося засудження заявника, усе ж вони були вирішальним для перспектив його захисту і становили важливий елемент, покладений в основу його обвинувального вироку. У цьому зв’язку показово, що Верховний суд дійшов висновку про те, що заявник незмінно, впродовж усього розгляду в першій інстанції, намагався спростувати свої початкові свідчення, і цей підхід мав значний вплив на оцінку судом вірогідності його свідчень.