Серед дикунів Нової Гвінеї
- Автор: Миклухо-Маклай Николай Николаевич
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Серед дикунів Нової Гвінеї». Краткое содержание книги:
Не вміючи добувати вогню, тубільці ходять, як я вже не раз казав, з головешками. Особливо вирушаючи в далекі екскурсії. Так було й сьогодні; двоє з моїх супутників припасли вогню, але, дізнавшись, що я можу добувати його, як тільки вони того забажають, дуже зраділи й кинули зайвий тягар. На зупинках мені, на велике задоволення тубільців, які супроводили, вже доводилося запалювати сірники й давати їм змогу розводити маленьке вогнище, щоб висушити тютюн та зелене листя, в яке вони його загортають. Тут я дав їм утретє насолоду глянути, як спалахує сірник, і покурити. Крики моїх проводирів почули жителі Енглам-мана, які, побачивши мене, одразу ж уповільнили ходу й не без боязкості підійшли до нас.
Після звичайних привітань, жування бетелю та куріння ми рушили далі. Стежка перейшла на сходи, що складалися з каміння й коріння. Подекуди вона була така крута, що навіть тубільці зважили за потрібне повбивати між камінням кілки, щоб дати змогу нозі знайти опертя. В місцях, де аж ніяк не можна пройти, були збудовані вузькі містки. Вздовж стрімкої стіни доводилося переставляти одну ногу за другою, щоб не звалитися. Зруйнувавши ці сходи, село можна було за півгодини зробити з цього боку важкоприступним.
Я був радий дістатися, нарешті, до селища. Десятигодинний перехід давався взнаки, і перща моя вимога, коли я прийшов до селища, була дати мені молодий кокосовий горіх, щоб угамувати спрагу. На велике моє невдоволення, тут виявились тільки старі горіхи, воду яких не можна пити. Зате мене старанно частували бетелем, пропонували зробити кеу тощо. Відпочивши трохи, я рушив у супроводі цілої процесії по селищу, або по кварталах його, яких було тут три. Хатини тут такі ж малі, як у Теньгум- і Коліку-мана, і взагалі це селище, як і інші в горах, брудніше за прибережні. Знаючи, що я цікавлюся телумами, мене закликали до багатьох хатин, і я здивувався з тої сили-силенної телумів, порівнюючи з числом їх у берегових селищах. Я зрисував деякі-з них. Скрізь, де тільки я спинявся, мені приносили горіхи арекової пальми, що ними рясніють Теньгум- і Енглам-мана. Повернувшись до хатини, де лишив речі, я побачив, що для мене готують вечерю.
Сонце вже сідало. Я вибрав місце коло вогню й почав вечеряти. Незабаром уся чоловіча людність Енглам-мана зібралася коло мене й моїх супутників. Ці другі багато розповідали про мене і навіть про дрібниці, які я сам давно забув і пригадував тепер, під час розповіді тубільців. Звичайно, все це було перекручене, перебільшене, пройшовши цілий ряд оповідачів та переоповідачів. Слухаючи, що про мене казали, причому згадувалось і про місяць, і про воду, яку я міг змусити горіти, про постріли, про птахів, яких я забиваю в лісі, тощо, мені стало ясно, що мене тут мають за зовсім незвичайну істоту.
Повечерявши й не бажаючи дістати нежитю, на який хворіла більша частина людності цього селища, я сказав, що хочу спати. Тоді з десяток людей кинулись з горючими головешками, щоб показати мені дорогу в невелику хатину. Обабіч вузького проходу було два поли — один невеликий, другий побільше. Поки я розгортав ковдру й улаштовувався на ніч, у хатину понаходило так багато тубільців, що передні помалу були зовсім притиснуті до-мого полу. Сподіваючись, що вони незабаром підуть геть, я, загорнувшись у ковдру, ліг, повернувши обличчя до стіни. Жителі Гумбу, певно, розповідали тубільцям, не втримавшись при цьому від того, щоб прибільшити, про всякі дивовижні речі, які вони бачили вчора ввечері, коли я пив чай, і думали побачити знову, але помилилися. Тоді вони розсілися коло вогню, почали говорити, курити, жувати бетель і роздмухувати багаття, збільшуючи чад і дим у хатині аж до того, що почало різати очі. Мені це дуже набридло, і я оголосив, що від розмов Енглам-мана тамо в Маклая вуха болять і що Маклай хоче спати. Це вплинуло: всі замовкли, але тільки на час; гадаючи, що я заснув, вони зову почали говорити, спочатку пошепки, а потім так само голосно, як і перше.
Через те що мені не вдавалося заснути, я вийшов з хатини й знову сказав, що хочу спати, що від балаканини Енглам-мана тамо вуха болять і дим їсть мені очі.