Серед дикунів Нової Гвінеї

Перейшовши невисокий гребінь пагорків, укритий подекуди унаном, години через дві після того, як ми перейшли річку Габенеу, ми підійшли до піщаного берега невеликої річки Альгумбу, що текла між гарними лісистими пагорками. Берег в одному місці являв собою довгу піщану смугу, і моїм супутникам заманулося тут спробувати свою вправність у стрілянні з лука. Вони зняли з пліч свою ношу і пустили один за одним стріли, натягнувши щосили тятиви своїх луків. Я виміряв на кроки віддаль, яку пролетіли стріли, що впали в пісок, і нарахував сорок шість — сорок вісім кроків. На такій відстані стріла вже зовсім втрачала свою силу і тільки ледь встромлялася в пісок. Кроків за двадцять — двадцять п'ять ці стріли можуть завдати серйозної рани. Зауважу, що між моїми супутниками не було жодного тамо, а тільки молодики та хлопчаки чотирнадцяти — двадцяти п'яти років. Ми розташувалися спочити коло річки. Я взяв з собою рештки вчорашньої вечері, щоб було чим закусити в дорозі, й запропонував частину моїм супутникам, та вони всі відмовлялися, кажучи, що з цим таро варили свиню, яку їли тільки тамо, і тому маласі не можуть торкатися до неї, а якщо це зроблять, то захворіють. Це сказано мені цілком серйозно, з великою вірою в те, що насправді так і є, і я знову переконався, вже не вперше, що поняття «табу» існує тут, як і в Полінезії.

Відціля почалася найважча частина дороги і майже все вгору й здебільшого вздовж відкритих схилів, де ріс високий унан, що колов та різав мені обличчя й шию своїми верхівками. Тубільці, щоб оборонити своє далеко не ніжне тіло від дряпання унану, тримали перед собою гілля у вигляді щитів. Стежки не було видно. Тільки ноги почували її, не зустрічаючи перешкод просуватися далі. Пропустивши людину, унан знову замикав стежку. Сонце боляче давалося взнаки. На чималій височині, там, де вже почалися плантації Енглам-мана, відкрилася далека панорама: було видно кілька острівців біля мису Дюпере. Берег від Гумбу розлягався далеко на північний схід, і, крім річки та річечки, через які ми перейшли, видно було ще дві: одну невелику, а другу не меншу від річки Габенеу. Поки я записував та рисував краєвид, мої супутники старанно гукали, щоб викликати кого-небудь з плантацій. Кінець кінцем у відповідь на їхній поклик почулися жіночі голоси. Мої супутники обступили мене так, що жінкам, які зібралися, не було мене видно. Коли вони підійшли, супутники мої розступилися, і жінки, що ніколи не бачили білого, спинилися передо мною як укопані. Вони не могли ні говорити, ні кричати, нарешті, оговтавшись, вони, кричачи, стрімголов метнулися вниз при страшному реготі моїх провідників. Молодша з жінок, що надумала було обернутися, оступилась при цьому й витягнулася, на щастя для неї, на м'якому унані. Мої супутники сказали їй щось услід, що змусило її писнути, швидко скочити й помчати за рештою. Ми піднялися до невеликого лісочка. Тут, обмінявшись з тубільцями кількома словами, Обор зламав галузку, прошепотів щось над нею й, зайшовши за спину кожного з нас, поплював і вдарив разів зо два галузкою по спині, потім, поламавши її на дрібні шматочки, сховав їх у лісі між хмизом та сухим листям.