Зоряний лицар
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0459-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний лицар». Краткое содержание книги:
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
— Йди геть. Мені від тебе нічого не треба. Хто з нечистим поплутається, тому щастя до віку не бачити. Це ти вкрала гаманець, — випалила дівчинка, склавши вказівний і середній палець навхрест — знак, щоб уберегти себе від нечистої сили.
— Я?! От іще! Нічого я не крала, — нахабно збрехала стара.
— Я знаю, ти Віщунка, — сказала Марика.
— Ну й що? Віщунка — не значить злодійка. Цей роззява сам грошенята втратив, — заявила Віщунка.
— Навіть якщо ти знайшла гаманець, навіщо не повернула? — з докором запитала дівчинка.
— Тобто як? Хіба гаманець не у твого любого Гліба? Я усе, як має бути, віддала. Мені чужого не треба, а замість подяки на мене наклеп зводять. От і роби після цього добрі вчинки, — ображено стиснула губи Віщунка.
— Ти не від чистого серця гаманець повернула, а навмисно підкинула потайки, щоб усіх пересварити, — здогадалася Марика.
— Даремно мене звинувачуєш. Тут моєї вигоди немає. Я коли дізналася, що гаманець знадобився, то відразу кинулася його повертати. На Гліба в мене давня образа, я до нього ні ногою. Тому й вирішила гаманець через Агнесу передати. Але де там! Дивлюся, лежить сердешна ні жива, ні мертва. Робити нічого. Я гаманець залишила й пішла собі. Хто ж знав, що ти таке зі своєю прийманою матір’ю утнеш?
Дівчинка сполотніла. Її найгірші підозри підтверджувалися. Виходить, причиною чаклунського сну було ворожіння у кузні. Вона навіть не подумала, що Віщунка лукавить.
— То все це через мене? — прошепотіла Марика.
— Та вже ж не через мене, — нахабно фиркнула Віщунка. — Тільки не роби вигляду, наче ти про це шкодуєш. Це на словах ти хочеш, щоб Агнеса прокинулася, а коли я тобі допомогу запропонувала, ти мене стала проганяти. Звісна річ, тобі від недуги герцогині пряма вигода. Заволодієш її грішми і станеш багатою спадкоємицею, — єхидно всміхнулася Віщунка.
— Мені не потрібні гроші! Кажи, як її розбудити! — палко викрикнула дівчинка.
— Будь ласка. Мудрованого тут нічого немає. Треба всього-на-всього забрати з кузні капор, який вона біля ковадла залишила. Недарма те місце дурною славою користується.
Доки капелюшок у кузні, доти думки Агнеси в полоні.
У Марики ніби гора з пліч упала. Навіть не вірилося, що все так легко можна виправити. Тепер, коли вона довідалася таємницю появи гаманця, їй нестерпно хотілося поїхати до Гліба й розповісти йому правду, а вранці можна разом заїхати в кузню за капором Агнеси.
Ніби прочитавши її думки, Віщунка похитала головою.
— Дам тобі ще одну пораду. Коли справді бажаєш оживити свою мачуху, поспішай. Життя витікає з неї щохвилини. Завтра буде пізно, — зловісно напророкувала Віщунка, наставницьки піднявши палець.
По небу, затягнутому хмарами, важко було зрозуміти, котра тепер година, але вже перейшло далеко за південь. Ще трохи, і похмурий день плавно перетече в сутінки.
Марика вагалася. Якщо поїхати за Глібом, то швидко їм не впоратися. Ніч напевно застане їх у кузні. А пхатися в зачароване місце одній — боязно. Від самої думки про мертвого коваля, що опівночі розпалює горн, ставало моторошно й рішучість їхати в кузню танула.
Побачивши вагання дівчинки, Віщунка підлила масла у вогонь:
— Що, страшно? Своя-бо сорочка ближча до тіла. Тим більше, що від загибелі Агнеси ти нічого не втрачаєш, одна вигода. І головне, ніхто навіть не здогадається, що саме ти загнала бідолашну в труну.
Слова відьми зачепили Марику. Почуття провини поглинуло її, і дівчинка зрозуміла, що ніколи собі не пробачить, якщо не врятує Агнесу.
— Я поїду! Я винна, отже я й відповідатиму, — рішуче сказала вона і, пришпоривши коня, поскакала убік східних воріт.
Серце дівчинки стискалося від недоброго передчуття. Кров пульсувала в скронях, як тривожний дзвін, що б’є на сполох. Та в Марики не було вибору. Вона гнала страх, заспокоюючи себе тим, що до ночі ще далеко. Головне — залишити кузню до темряви. Від її моторності залежало не тільки життя прийманої матері, але й її власне.
Віщунка провела дівчинку поглядом. Її губи скривилися в недобрій усмішці, а в очах спалахнув хижий вогник. Вона не вибачала образ. Дівчина дарма поводилася зухвало, за це їй доведеться поплатитися. Віщунка клацнула пальцями й зникла.
По Лисячій Норі промчався вихор і вщух. Тієї ж миті у вогнищі саме собою спалахнуло багаття. Воно апетитно захрумтіло хмизом. Язички полум’я, поки що маленькі і боязкі, взялися старанно вилизувати поліна. Ті пручалися, не бажаючи загорятися, але вогонь був наполегливим. Він припадав до дерев’яних брусків, згладжуючи й висушуючи їх, немов запрошував розпочати з ним невідому гру. Тонкі прутики швидко прогоряли й обсипалися попелом, зате полум’я, пожираючи їх, міцнішало. Помалу вперті поліна зашарілися від жару, піддаючися натискові вогню, і нарешті здалися, конаючи в агонії пагубного захвату. Печера освітилася живим багряним сяйвом.