Діти Дюни

— Далял-іл’ ан-нубувва! — гукнув аль-Фалі, притиснувши обидві долоні до чола, а тоді опустив руки. — Кадіс ас-Саляф не дасть заткнути мені рота! Якщо я не вб’ю тих, що стоять на перепоні, це зроблять інші!

«Думає, що це він був мішенню», — зрозуміла Джессіка. Вона глянула на рукав і вклала палець в акуратну дірочку від кульки мауля. Без сумніву, отруєної.

Супліканти впустили священника. Він звивався на підлозі, помираючи, із розтрощеною горлянкою. Джессіка кивнула двом шокованим дворянам ліворуч від неї і сказала:

— Я хочу, щоб цей чоловік зостався живим і був допитаний. Якщо він помре, ви помрете!

Коли вони завагалися, зиркаючи в бік помосту, застосувала проти них Голос:

— Рушайте!

Пара заворушилася.

Джессіка пропхалася до аль-Фалі й штовхнула його.

— Ти дурень, наїбе. Це вони по мене, а не по тебе.

Кілька осіб довкола них почуло її. Умить запанувала мертва тиша. Аль-Фалі глянув на поміст із одним перекинутим троном, Алія досі сиділа на другому. Вираз розуміння, що з’явився на його обличчі, прочитав би й новіцій.

— Федайкіне, — промовила Джессіка, нагадавши йому про давню службу її сім’ї, — ми, разом обпалені, знаємо, як стати спиною до спини.

— Довіртесь мені, міледі, — сказав він, одразу ж зрозумівши її.

Конвульсивне зітхання позаду Джессіки змусило її повернутися, і вона відчула, що аль-Фалі захищає її, ставши до неї спиною. Жінка у крикливо-яскравому одязі міської фрименки простяглася на підлозі поруч зі священником. Двох дворян не було й знаку. Жінка навіть не глянула на Джессіку, здійняла голос у древньому лементі її народу — заклику до слуг чавилень мертвих прийти й забрати воду до племінної цистерни. Це був дивний звук для когось, одягненого, як та жінка. Джессіка відчула стійкість давніх звичаїв, хоча й помітила фальш міщанки. Ця особа у крикливо-строкатій сукні, очевидно, вбила священника, аби впевнитись у його мовчанні.

«Навіщо вона завдавала собі клопоту? — міркувала Джессіка. — Їй досить було зачекати, щоб той чоловік помер від задухи». Це було ознакою безнадійності й глибокого страху.

Алія похилилася вперед, сидячи на краю трону, її очі пильно виблискували. Худорлява жінка зі сплетеними у вузол косами — ознакою особистих охоронниць Алії — проминула Джессіку й схилилася над священником. Підвівшись, вона озирнулася на поміст.

— Він мертвий.

— Нехай його приберуть! — наказала Алія. Вказала на стражників під помостом. — Підніміть крісло леді Джессіки.

«То ти постараєшся надолужити безсоромністю?» — подумала Джессіка. Невже Алія сподівалася ввести когось в оману? Аль-Фалі говорив про Кадіса ас-Саляфа, прикликаючи святих отців фрименської міфології собі на захист. Але жодні надприродні сили не принесли мауля-пістоль до цієї кімнати, де зброя була заборонена. Єдиним поясненням була причетність до змови людей Джавіда, а те, що Алія не відчувала неспокою за власну персону, показало всім, що вона була співучасницею замаху.