Танці утрьох

Усім, кому доводиться розмовляти зі слідчими чи іншими посадовими особами, наділеними правом карати або милувати, дуже подобається, якщо ті (у даному випадку Кононов) уміють визнавати свої помилки та промахи і не бояться зізнатися в цьому. Саме тому Наталя всміхнулась. Усміхнулася! Уперше за сьогоднішній вечір.

— Навіть не знаю, чи може бути щось смішне у шантажі, — бентежно мовила вона, піймавши радісний погляд Кононова. — До того ж у Сапегіна взагалі нема почуття гумору. Він якщо й жартує, то якось дивно. Чудний чоловік, їй-право!

Кононов не міг погодитися з цим. Дивним Сапегіна аж ніяк не можна було назвати. Звичайний собі нувориш, директор процвітаючої фірми, людина з хитруватим виразом обличчя, типовим для людини, що займається темними справами, але при цьому виголошує гасла про справедливість. Кононов як слідчий і фізіогноміст-професіонал з великим стажем нічого дивного в Сапегіні не помітив.

— Як же усе-таки він шантажував Марину?

— Гидко навіть згадувати. Ми з Мариною завжди ходили по суботах у жіночий клуб. Ну ви, певно, догадуєтеся, що це таке. Солярій, сауна, тренажери, масажисти, косметологи… Ми часто бавилися в сауні.

Кононов згадав щоденник Марини. Її поетичний стиль викладу думок, інтимні подробиці їхніх з Наталею «забавлянь».

— Пробачте, але я ніяк не можу второпати, як усе це пов’язати з Сапегіним, — квапив події Кононов.

— Ви ж не дослухали мене до кінця! — обурилася Наталя і, як дівчинка, якій не дали можливості розповісти сон про привидів і динозаврів, закопилила губу.

— Перепрошую, Наталю. Ще раз вибачте!

— Ми балувалися, плавали… Це було… приблизно два роки тому… Сапегін у той час захоплювався фотографією і ще не був бізнесменом. Він мав фотосалон — поганенький, манюсінький, туди зрідка навідувалися клієнти… Далеко від центру міста… Але Сапегін був просто одержимий фотографією. Він має хист, вишуканий смак, це — професіонал.

— Ніколи б не подумав! — щиро здивувався Кононов.

— Не знаю як, але в одну із субот він проник у клуб і зробив масу двозначних фотографій, де були я, Марина й інші дівчата. Звісно, оголені…

У Кононова запаморочилася голова, він уявив собі Наталю в оточенні оголених дівчат. На щастя, це тривало не більше десяти секунд.

— Напевно, підкупив охорону, — висловив припущення Кононов, щоб якось підтримати розмову.

— Було б півбіди, якби він просто фотографував нас і обмежився тим, що розглядав на сон прийдешній наші оголені тіла.

— Що ж учинив він?

— Прислав Марині поштою анонімний лист, з доданими до нього двома фотографіями, що могли б скомпроментувати її, і ультиматум — негайно зробити грошовий переказ на такий-то рахунок, інакше фотографічні знімки будуть негайно розіслані всім друзям і знайомим, а також їх отримає журнал «Жіноча мода».

— Невже це були такі непристойні фотографії?

— Звичайно, ні, але ж ми живемо в суспільстві, в якому грань між пристойним і непристойним досить складно визначити.