У черзі за святою водою
- Автор: Кононенко Евгения Анатольевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: PR-Prime Company
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «У черзі за святою водою». Краткое содержание книги:
Одна новела і 25 есеїв згруповані у чотири смислові розділи: «Тендер на бренди», «Моя Україна», «Ерос у вишиванці» та «Подорожній посту не держить». А щоби читачу легше було налаштуватися на відповідну «хвилю» — і книга, і кожен її розділ починаються і закінчуються поезіями Авторки чи її перекладами з інших поетів.
Китайська звучала близько до в’єтнамської, як тривожне щебетання птахів, а корейська нагадувала своїм звучанням спокійний плин європейських мов. Неймовірно звучала монгольська, нагадуючи дике іржання степових коней, ця нібито немелодійна мова, яка складається із самих лише приголосних. Надзвичайно лірично й музично звучала німецька, якою чи то король Карл V, чи то Ломоносов радили розмовляти з ворогами. Дзюрчало вино в румунській, шуміло море в литовській. Але найбільш органічно, найбільш природно в джазовому акомпанементі, викликаючи найсильніші почуття, звучала африканська мова сацвані в устах поета з Ботсвани. Певне, й витоки джазу — десь там, у ритмах африканських ритуальних дійств.
Очевидно, на тій імпрезі під акомпанемент квартету Стефона Харіса свої вірші читали дуже хороші поети, якщо всі вони зуміли представити свої мови так глибоко. Джазове читання відбувалось у студентській кав’ярні культурного центру Університету штату Айова. За столиками не вистачало місць, слухачі, більшість яких складали американські студенти й аспіранти з усього світу, сиділи між столиками на підлозі, просто на килимовому покритті. Між столиками бігали гарненькі афро-американські та американо-азійські діти, на яких ніхто не гримав, які створювали додатковий вимір того фантастичного дійства.
Жоден поетичний перформанс, який доводилося бачити потому, не наблизився ні за мистецьким втіленням, ні за своєю енергетикою до того вчора в Айова-сіті, хоча виступали добрі поети і добрі музиканти. Але схопити засобами театралізованого дійства сам нерв поезії, переконати навіть випадкових слухачів, чому вірш, який звучить, створено за допомоги саме цих слів і саме цих голосівок і шелестівок, коли звучання випереджає сенс, а сенс таки вгадується — якби не той вечір в американському університетському містечку, я й не знала би, що таке можливо.
Арль Вінсента
Ніхто не сперечатиметься, що Франція є туристичною країною із величезною кількістю історичних пам’яток, більше, певне, тільки в Італії. Але в історичній Франції поза її столицею не так і багато пам’яток, які мали би направду однозначно світову славу.
Ось провансальське місто Арль на півдні Франції. Хто, крім тих, хто відвідав це чарівне місто — або ж навмисне поцікавився в довідкових джерелах — знає, що Арелет, як іменувався Арль в часи Римської імперії, Юлій Цезар згадує у своїй «Галльській війні», і що саме там великий політичний діяч Риму зробив столицю римської провінції, з якої згодом виник Прованс? Хто знає, що першим єпископом Арля був святий Трофім, апостол від сімдесяти? Хто знає, що на межі першого і другого тисячоліть Арль був столицею в ті часи могутнього Арльського королівства, також відомого, як Бургундське? Хто знає, коли саме в середні віки Арльське королівство втратило самостійність і місто почало переходити від одних володарів до інших, входячи то до Священної Римської імперії, то до Провансальського графства — список середньовічних держав, до складу яких входив Арль, є дуже довгим? Лише ті, хто дуже уважно читав «Пекло» Данте, знають, що саме покинутий римський цвинтар Аліскамп на території абатства Сен-Оноре, нині також покинутого, де й досі стоять порожні кам’яні домовини із залишками римських орнаментів на стінках, дав великому поетові матеріал для картини покарання єресіархів та їхніх послідовників у дев’ятій пісні. Лише ті, хто фахово клопочеться провансалістикою, знають, що Арль був потужним центром відродження провансальської мови й культури, що мало місце завдяки зусиллям національного поета Фредері Містраля, нобелівського лауреата 1904 року, пам’ятник якому споруджено в історичній частині міста. Мало хто знає й те, що саме в Арлі проживала Жанна-Луїза Кальман (1875–1997) — жінка, яка прожила 122 роки і тривалий час була найстарішою жінкою планети.
А втім, сучасна мозаїчна культура, коли люди набираються ерудиції не тільки в результаті системної цілеспрямованої освіти, а й із випадкових джерел, читаючи журнали, дивлячись телевізор, блукаючи по Інтернету, дає змогу будь-кому отримати — або не отримати — інформацію про згадані вище події, як і про будь-які інші. Проте сьогодні складно уявити, щоби хтось не знав, що з Арлем пов’язано життя великого художника, не француза, нідерландця, який приніс старовинному місту Франції справді світову славу.