Кобиздохівські оповісті
Электронная книга - «Кобиздохівські оповісті». Краткое содержание книги:
І от у той момент, коли скульптура з’явилася на людські очі, сталося несподіване. І це зрозуміли навіть ті, хто лежав під полотном. Оркестр, захлинувшись, обірвав гімн на пів-ноті, і настала гнітюча тиша.
Почесній трибуні і кортіло подивитися, що трапилось, і страх їх брав. Нарешті найсміливіші навкарачки підповзли до дірки в матерії і вистромили голови на свіже повітря. Та так і застигли, мов той пам’ятник.
Монумент височів над площею, в кашкеті, хвацько зодягненому набакир, а другого кашкета тримав у простягнутій у бік райкому партії правиці…
І раптом у гнітючій-перегнітючій тиші над щойно благоустроєним майданом залунав дзвінкий дитячий голосок, підсилений великими, як цинкові відра, динаміками. То маленький хлопчик у випрасованій піонерській формі з червоним галстуком замість того, щоби голосно прокричати належне йому за сценарієм:
- За то, что я имею, что хочу, Спасибо Леониду Ильичу!- зовсім по-дорослому врізав каблучками об поміст і заспівав старовинну народну кобиздохівську соромітницьку:
- Зарізала наша мати півня, зарізала наша мати півня. Посипала на припічку пір’я…- Чиє це воно таке? - запитав щойно призначений начальник місцевого КДБ.
- Та Мирків же, Мирків, молодший! Поколіннячко підростає, щоб йому! - встиг прошипіти з-під білого полотна старий начальник міліції. - Таке на весіллі співають, якщо молода „нечесна”…
І тут почалося на майдані таке, чого не можна було і уявити собі ніколи і ні за які гроші.
Звідкілясь із голосним іржанням вилетів оскаженілий огир з піною на губах, під розкішним - у сріблі - сідлом, вдарив заднім правим копитом так, що полетіли високо-високо шматки асфальту, і зник. Тої ж миті Парокінний-Парамонов раптом зайшовся у реготі і, показуючи пальцем на обласного шефа, який рачки виповзав з-під полотна, тонюсіньким тенорочком продовжив славетну кобиздохівську-глупостну:
- А наш батько-пердун Перднув - пір’я роздув Та на батькове, та на материне подвір’я!Духовий оркестр цукрозаводу єдиним рипом вшкварив полечку з вихилясами, і кобиздохівці пустилися в танок навколо Монументу. Танцював голова Рохманчук з головою Тронцом, щипав за боки свою Кавуниху парторг Кавун і вона зверескувала в такт великому барабану. Імпровізував щось своє підсвідоме доктор Соловей - у білому халаті і з вудкою в руці. Підцибував поважний директор Громчевський, підтримуючи однією рукою орден Трудового Червоного прапора, а йому підморгувала і пускала бісики Козорізова небога Марія, на високих грудях якої лежала непорушно Золота Зірка „Героя соціалістичної праці”.
Давав лиха закаблукам комсомольський зять Постригач, тримаючи в лівій руці новенькі жіночі чоботи для тещі, а правою делікатно підтримуючи за неосяжну талію саму партійну тещу. Виписували „хвігури”, тримаючи двома пальчиками свої вишиті спідниці, баба Допіриха з бабою Козорізихою. Викаблучувався в самому центрі вдівець Пічкур, весело розмахуючи кротоловкою. Рвав на собі галстука поважний професор Кузьмінець, на очах молодіючи і перетворюючись спершу на красеня номер два славетного Києва, а потім на веселого малого Сашка-урвителя. І ганяли навколо гурту кота Євмена лапікурівські гончаки Дунай та Байкал. А попід парканом сумирно стояв собі зять Полікар і чомусь плакав посеред усього цього веселого рейваху.
А оркестрик грав, грав, аж синіли губи у музикантів, і кров летіла з труб зі слиною, і великий барабан уже був пробитий з одного боку, як у смертельному бою. І ніхто не дивувався, що на постаменті розсівся, звісивши ноги, давно вже померлий Толя Сметана і підігрує музикантам на своїй трофейній мандоліні. А в такт йому пиляє на своїй облізлій скрипочці „фрейлекса” старий єврей з довжелезними пейсами і ціла купа його онуків весело стрибає навколо, заклавши пальці в пройми камізельок. І те, що дають лиха закаблукам два якихось дивно вбраних дядьки з шаблюками при боці - теж сприймалось, як належне. Навіть коли загуркотів над головами „кукурузник” і з нього випав не дуже тверезий чолов’яга з золотим годинником на шиї, його лише підняли з-під ніг і обережно поклали на клумбу поміж троянд - хай відпочине людина. „Кукурузник”, похитуючи крилами, зробив коло пошани над майданом, аж тут звідкись з вулички вибіг давно померлий голова Рохманчук з порожньою пляшкою в руках - і літачок, перелякано чмихнувши, шугонув кудись до лісу. А Рохманчук, вимахуючи пляшкою, побіг слідом.