Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)

Все ж таки треба признати, що в дечому Павлина мала рацію, бо мовчання обох чоловіків, коли йдеться про газету, не було ані безпідставним, ані нормальним.

Бронко обурювався, що батько, завжди такий розсудливий, в цьому випадку начеб загубив здоровий глузд. Добре знаючи старого, Бронко був би ніколи не припустив, що те бутафорське редакторство так закрутить йому голову.

З другого боку, Йосиф, помічаючи на собі іронічні погляди сина, уникав потрапляти синові на очі, проте зраджував свій стан безліччю вчинків. Він, наприклад, майже зовсім закинув свою майстерню під повіткою, де раніше пропадав цілими днями. Тепер він весь, тілом і душею, був у редакції, виконуючи добровільно взяті на себе обов'язки господарника, сторожа, прибиральниці. Допомагав пічникам перекладати печі (а після цього сам виносив сміття і змивав підлоги) у двох кімнатах. Додержуючи економії, сам на плечах тягав столи і крісла до редакції, ніяково про це говорити, але й вікна у приміщенні помив сам.

І вперше в житті Бронкові було трошки соромно за свого старого.

Або таке: Йосиф Завадка купив собі нові окуляри. Це добре, бо старі не лише номером не підходили (батько придбав собі їх ще тоді, як пішов на пенсію), але й були без держальців, на саморобних дротиках. Проте скільки Бронко не говорив батькові, що окуляри треба замінити, — і все одно, що горохом об стіну. А тепер, звісно, відповідальному редакторові не годиться в таких поламаницях показуватись на люди.

Колись галстук і святковий піджак батько одягав лише в неділю чи в свято, а тепер зранку в будній день відповідальний надягали на шию галстук, ніби зроду-віку не розлучалися з ним.

Недавно, шукаючи за чимсь на етажерці з книжками, Бронко знайшов зошит, весь списаний одним і тим самим словом «Завадка». Сердега вправлявся у гарному редакторському підписі.

Тим часом Йосифа Завадку з свого боку обурював син. Шмаркач гадає, що його батько з'їхав з глузду і не здає собі справи, що таке відповідальний редактор і які його функції. Слухай ти мене, синульку, ти ще мамі в животі ногами фікав, як твій батько вважався вже досвідченим друкарем, — зрозуміло?

І Павлина помиляється, коли думає, що старому (ади, яка молода мені знайшлася!) вдарили гонори до голови, ніби гаряча брага на меду. Гонор для мужчини — солодка річ. Йосиф не стане сперечатися про це, але солодша від нього є помста. Так, помста, слухайте ви мене! Йосиф Завадка ні на мить не сумнівається, що друкарськими роботами в редакції буде керувати він. Так, він, досвідчений, старий друкар і пенсіонер. А тепер Йосиф Завадка побачить, як забігають навколо відповідального редактора (а чого ж, коли треба, то й офіціального титулу можна вжити, не крадений же він) різні зілінські, філіпчуки та вайнштоки. Колись Йосиф ходив до них на поклони, а тепер вища сила скерувала його долю так, що вони потрудяться на нього.