Ім'я рози
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Мар'яна Прокопович
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Ім'я рози». Краткое содержание книги:
Вільям опустив очі і деякий час мовчав. Відтак мовив: «Місто Безьє було взято, наші люди не зважали ні на гідність, ні на стать, ні на вік, і від меча загинуло майже двадцять тисяч осіб. Після цієї різанини місто розграбували і спалили».
«Священна війна — се однаково війна».
«Священна війна — се однаково війна. Тому, мабуть, священних війн бути не повинно. Та хіба я можу щось казати, адже прибув я сюди для того, щоб підтримати Людовіка, який теж спустошує вогнем Італію? Мене теж уплутали в цю гру дивних альянсів. Дивним є альянс між спіритуалами та імперією, дивним є альянс імперії з Марсилієм, який відстоює верховенство народу. І дивним є альянс між нами двома, адже цілі наші і наші традиції так різняться між собою. Та ми маємо два спільні завдання. Успіх перемовин і викриття вбивці. Тож намагаймось далі робити своє діло в мирі».
Настоятель розкрив обійми. «Обміняймось же поцілунком миру, брате Вільям. З таким вченим мужем, як ви, можна довго розправляти про тонкощі теології та моралі. Та не годиться нам піддаватись уподобі до диспутів, як це роблять паризькі метри. Адже ж на нас справді чекає важливе завдання і ми мусимо діяти в обопільній згоді. Але я говорив про все це тому, що бачу тут зв'язок, розумієте? Тут може бути зв'язок, точніше, інші можуть пов'язати скоєні тут злочини з тезами ваших братів по чину. Тому я вас остеріг, і ми маємо запобігти будь-якій підозрі чи інсинуаціям з боку авіньйонців».
«Чи не слушно мені припустити, що ваша світлість підказує мені також слід для мого розслідування? Ви вважаєте, що в корені недавніх подій може лежати якась підозріла історія, пов'язана з єретичним минулим когось із ченців?»
Абат промовчав кілька секунд, дивлячись на Вільяма з непроникним виглядом обличчя. Відтак мовив: «У цій сумній справі слідство провадите ви. Це ваше діло підозрювати, і ризикувати, що підозри можуть виявитися несправедливими. Я тут лише батько їм усім. І, додам, якби я знав напевне, що минуле когось з моїх монахів дає підстави до реальних підозр, то вже давно вжив би заходів, щоб виполоти сей бур'ян. Ви знаєте, що саме я знаю. І мені доречно сподіватися, що завдяки вашій проникливості на яв вийде й те, чого я не знаю. Але завжди про все повідомляйте насамперед мене». Кивнувши на прощання, він вийшов з церкви.
«Все це дедалі більше ускладнюється, любий Адсо, — мовив Вільям, спохмурнівши на обличчі. — Ми шукаємо рукопис, цікавимося діятрибами одних надто цікавських ченців і перипетіями інших надто хітливих ченців, а тут дедалі настійніше вимальовується ще один, цілком інший слід. Отже, келар… А з келарем прибився сюди й той чудний звір, Сальватор… Але зараз треба іти на спочинок, ми ж бо збираємось не спати вночі».
«То ви все ще наміряєтесь нині вночі пробратися в бібліотеку? Ви не покинули цього першого сліду?»
«Зовсім ні. Зрештою, хто сказав, що це два різні сліди? Та й ця історія з келарем може виявитись всього лиш настоятелевим сумнівом».
Він вирушив до притулку для прочан. Дійшовши до порога, він зупинився і заговорив, немов далі провадячи попередню розмову: «В принципі настоятель попрохав мене розслідувати смерть Адельма, бо гадав, що серед його молодих монахів діється щось нечисте. Але тепер смерть Венанція зродила інші підозри, і настоятель, можливо, відчув, що ключ до таємниці лежить в бібліотеці, а він не хоче, щоб я там нишпорив. І тому тепер він пропонує мені слід келаря, щоб відвернути мою увагу від Вежі…»
«Але чому б йому не хотіти, щоб…»
«Не питай забагато. Настоятель із самого початку сказав мені, що до бібліотеки мені зась. Напевне, у нього є на те причини. Може, він теж уплутаний в якусь справу, але не думав, що смерть Адельма пов'язана з нею, а тепер усвідомлює, що скандал розростається і може його теж зачепити. І не хоче, щоб правда вийшла на яв, принаймні не хоче, щоб розкрив її я…»
«Але тоді це значить, що Бог покинув це місце», — мовив я, занепавши духом.
«А хіба ти бачив місце, де Бог міг би почуватися як удома?» — спитав мене Вільям, дивлячись на мене з висоти свого зросту.
І відіслав мене спочивати. Облягаючись спати, я дійшов висновку, що вітець мій зле вчинив, пославши мене у світ, який виявився складнішим, ніж я гадав. Забагато всього доводилось мені дізнаватися.
«Спаси мене ab ore leonis[132]», — моливсь я, засинаючи.
132
З левиної пащі (лат.). Див. Пс 22, 21.