Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

Він простягнув їй руку і ніжно всміхнувся.

— Ой, Меґі, ти така гарненька! Я сам проведу тебе, а Боб із Джеком супроводжуватимуть матір.

їй було без місяця сімнадцять, і Педді вперше у житті відчув себе старим дідом. Але Меґі була безцінним скарбом його серця, і ніщо не могло затьмарити її першого дорослого прийому.

Клірі повільно пішли до особняка, раніше за решту гостей: вони мали пообідати з Мері Карсон, а потім бути в неї під рукою, щоб разом із нею приймати гостей. Нікому не хотілося бруднити взуття, але, здолавши милю до садиби, родина зупинилася в літній кухні, щоб начистити черевики та пострушувати пилюку зі штанів та облямівок платтів.

Як і зазвичай, отець Ральф був у сутані; жоден світський вечірній костюм не личив би йому так добре, як ця грубо скроєна злегка розширена накидка з незчисленними ґудзиками із чорної матерії від нижнього краю до коміра та розкішним поясом із пурпуровою каймою.

Мері Карсон вирішила вдягнути атласне біле плаття з білим мереживом та білими страусовими перами. Фі отетеріло витріщилася на неї, вражена побаченим, — з неї злетіла її звична байдужість. Вбрання Мері Карсон було таким недоречно-вінчальним, таким жахливо-невідповідним ситуації: навіщо ця баба дурить себе, немов стара діва, що вдає наче заміж виходить? Останнім часом господиня маєтку помітно додала у вазі, що аж ніяк не поліпшило її зовнішності.

А Педді, здавалося, нічого недоречного не помітив; він підійшов до сестри і, сяючи усмішкою, взяв її за руки. «Який же ж він милий чолов’яга, цей Педді», — подумав отець Ральф, що відсторонено-усміхнений спостерігав за цією сценою.

— Оце так, Мері! Маєш прекрасний вигляд! Наче молода дівчина.

Насправді ж вона мала вигляд майже точнісінько, як королева Вікторія на знаменитому фото, зробленому незадовго до її смерті: глибокі зморшки вздовж владного носа, вперто-непохитний рот і трохи випуклі скляні очі, що немигаюче витріщилися на Меґі. Погляд красивих очей отця Ральфа змістився з племінниці на тітку, а потім — знову на племінницю.

Мері Карсон усміхнулася Педді і поклала руку йому на плече.

— Можеш відвести мене до обіднього столу, Педріку. Отець де Брикасар супроводжуватиме Фіону, а хлопці нехай поведуть із собою Меґан. — Повернувшись, вона спитала через плече: — Ви сьогодні танцюватимете, Меґан?

— Вона ще дуже молода, Мері, їй сімнадцяти немає, — похапливо пояснив Педді, згадавши ще один зі своїх батьківських недоглядів: ніхто з його дітей не вмів танцювати.

— Як жаль, — сказала Мері Карсон.

То був урочистий, розкішний, пишний та чудовий прийом — принаймні саме такі прикметники спадали на думку. На нього прибув Роял О’Мара з Інішмаррі, розташованого за двісті миль від Дрогеди; зі своєю дружиною, синами та незаміжньою донькою він здійснив найдальшу подорож, хоча й ненабагато дальшу за інших гостей. Річ у тім, що мешканці Джилі запросто могли податися аж за двісті миль на матч із крикету, не кажучи вже про прийом. Був там і Дункан Гордон з Іч-Візге; ніхто так і не добився від нього — чому він дав своїй фермі назву, яка древньо-шотландською означала «морський коник». Приїхали також Мартін Кінґ із дружиною та його син Ентоні з дружиною, місіс Ентоні; цей чоловік був найстаршим скватером Джилі, оскільки Мері Карсон не можна було так назвати через її жіночу стать. А ще там були Івен П’ю з ферми Брейк-і-Пул, яку в регіоні називали просто Брейкіпул, Домінік О’Рурк із Діббан-Діббана, Горі Гоуптон із Біл-Біла, та десятки інших.