Сутінки

— Старий у мене забобонний, — ледь чутно пробурмотів Джейкоб.

— Ти не думаєш, що він розповість Чарлі? — не стрималася, щоб не запитати, я. Слова вилетіли тихою скоромовкою.

Якусь мить Джейкоб пильно дивився на мене, я не могла розгадати виразу темних очей.

— Сумніваюся, — нарешті відповів він. — Гадаю, Чарлі минулого разу дав йому добрячого прочухана. Відтоді вони майже не спілкувалися. Сьогодні у них щось на кшталт возз’єднання. Не думаю, що він підніме цю тему.

— А, — сказала я, намагаючись видатися байдужою. Потому як я принесла Чарлі вечерю, я залишилася у вітальні, вдаючи, що дивлюся матч. Джейкоб без кінця щебетав зі мною, я дослухалася до розмови чоловіків, пильнуючи, щоб не проґавити момент, коли Біллі надумає мене продати, й водночас намагаючись вигадати, як спинити його, якщо це станеться.

Вечір видався довгим. На мені висіло багацько невиконаної домашньої роботи, але я боялася залишати Біллі наодинці з Чарлі. Нарешті матч закінчився.

— Ви з друзями скоро приїдете на пляж? — запитав Джейкоб, підштовхуючи візок, щоб той заїхав на поріг.

— Я не впевнена, — ухилилась я від прямої відповіді.

— Вечір промайнув весело, Чарлі, — сказав Біллі.

— Приїздіть на наступну гру, — запросив той.

— Звісно, — сказав Біллі. — Щоб ти не сумнівався. На добраніч, — очі перебігли на мене, посмішка зникла. — Бережи себе, Белло, — додав він серйозно.

— Добре, дякую, — промимрила я, дивлячись убік.

Поки Чарлі махав їм рукою, стоячи у дверях, я попленталася до сходів.

— Не тікай, Белло, — гукнув він.

Я зіщулилася. Невже Біллі встиг щось вибовкати, перш ніж я приєдналася до них у вітальні?

Та Чарлі здавався розслабленим, ще радіючи через неочікуваний візит.

— У мене не було нагоди поговорити з тобою сьогодні. Як минув день?

— Добре, — поставивши ногу на першу сходинку, я вагалася, підбираючи події, якими можна безпечно поділитися. — Моя команда з бадмінтону виграла усі чотири гейми.

— Ого, не знав, що ти граєш у бадмінтон.

— Чесно кажучи, граю я нікудишньо, а от мій напарник — гравець хоч куди, — зізналась я.

— Хто він? — помітно зацікавився Чарлі.

— М-м-м… Майк Ньютон, — неохоче відповіла я.

— А, так, ти казала, що потоваришувала із малим Ньютоном, — пожвавився він. — Хороша родина, — замислився він на хвилинку. — Чому ти не запросила його на танці на вихідних?

— Тату! — простогнала я. — Він узагалі-то зустрічається з моєю подругою Джесикою. Плюс, ти знаєш, я не вмію танцювати.

— Так-так, — пробурмотів він. Потім засоромлено посміхнувся мені. — Знаєш, гадаю, добре, що ти їдеш із міста у суботу… Я запланував поїхати на риболовлю з хлопцями зі станції. Обіцяють теплу погоду. Але якщо ти захочеш відкласти поїздку, поки не знайдеш попутника, я залишуся вдома. Я знаю, що занадто часто кидаю тебе саму.

— Тату, ти робиш мені велику послугу, — посміхнулась я, сподіваючись, що він не помітить полегшення. — Я ніколи не проти побути наодинці з собою — я схожа на тебе, — підморгнула я. На вустах Чарлі розцвіла коронна усмішка зі зморшками біля очей.