Безкінечна війна

— Він помер від серцевого нападу.

— Хтось зробив йому укол. Прямо в область серця. — Вона здивовано подивилася:

— Це я ввела йому адреналін. Звичайна процедура.

Кров виступає, якщо ви намагаєтеся відскочити вбік від інжектора, так як зазвичай ліки просочуються крізь пори без всяких слідів.

— У цей момент він вже був мертвий?

— Така моя професійна думка. Пульсу не було, дихання теж. Дуже красномовні симптоми.

— Розумію.

— А хіба щось… У чому, власне, справа, Вільям? — Або мені неймовірно везе, або Діана — чудова актриса.

— Та нічого. Гаразд, піду до Джарвіса, нехай що-небудь дасть мені для руки. — Я відкрив двері. — Як гора з плечей.

Вона дивилася мені прямо в очі:

— Це точно.

Але я рано заспокоївся. Незважаючи на присутність незацікавлених свідків під час подій у лазареті, по групі пішли чутки, що я змусив доктора Алсевер позбавити Граубарда життя, так як сам був не в змозі цього зробити і не хотів турбувати себе процедурою трибуналу.

Але фактично, за статутом, я взагалі не був зобов'язаний в даному випадку влаштовувати трибунал. Мені потрібно було тільки сказати: «Ти, ти і ти. Відведіть цю людину наверх і розстріляйте». І горе рядовому, який не послухався би наказу.

Але у деякому роді мої стосунки з солдатами покращилися. Зовні вони виявляли більше поваги. Але це був дешевий авторитет, який легко завойовує будь-який жорстокий лідер.

У мене тепер була нова кличка — Вбивця. І це ледь я звик до старої.

Життя на базі швидко увійшло в стару колію. Я майже з нетерпінням очікував появи тельціан, щоб хоч якось позбутися від рутини. Хоча обов'язки у мене були дуже численні, але все більше типу «це можу зробити тільки я», а проблеми, які не потребують великої відповідальності, вирішувалися на рівні нижніх ешелонів.

Раніше я ніколи не захоплювався спортом або іграми, але тепер вони перетворилися для мене на своєрідний «випускний клапан». Вперше в житті я не зміг зосередитися на читанні чи навчанні. Тому я фехтував — на шпагах, на шаблях — з іншими офіцерами, до знемоги працював на тренажерах, і навіть у шухляді столу в каюті тримав скакалку. Більшість офіцерів грали в шахи, але я виявився слабким у порівнянні з ними гравцем і вигравав, тільки якщо мені хотіли зробити приємне. Грати в слова я теж не міг — вони насилу маніпулювали архаїчним діалектом, на якому ми спілкувалися. А у мене не було ні часу, ні здібностей, щоб освоїти «сучасну» англійську.

Деякий час я дозволяв Діані вводити мені транквілізатори, але незабаром почали позначатися результати кумулятивного ефекту, я почав до них звикати, і довелося їх кинути. Тоді я спробував зайнятися психоаналізом з лейтенантом Вілбером. Нічого не вийшло. Ми говорили на різних мовах — в історичному сенсі. Все одно як якщо б я почав давати поради середньовічному селянинові, як йому найкращим чином ужитися з місцевим священиком і феодалом.