Аеніль

Лебенійку все це не турбувало. Вона замислено дивилася поперед себе, не звертаючи уваги на руйнацію і запустіння. Каптур у плащі був звичайний і не приховував її обличчя. З очей стікали ледь помітні цівочки прозорих синюватих сліз. Здавалося, що дівчина цього навіть не помічає.

В одному з проходів, що вели до вестибюлю з першого поверху, почувся шурхіт, і звідти вибралася жінка. Їй коштувало чималих зусиль перебратися через купу каміння, що загороджували вхід. Ірене Урегус підійшла до Гелео і тихо спитала:

— Ну що, готова?

— Так, — тихо, але рішуче відповіла дівчина. Вона уникала погляду жінки і, відвернувшись від неї, непомітно витерла сльози.

— Що воно тут наробило… — сумно мовила жінка, озираючись вестибюлем. — Я вже давно тут не була.

Гелео не відповіла, вона стрімко піднялася зі сходів і попрямувала до великої брами, що вела до виходу з головного корпусу Академії.

— Стривай, — гукнула їй Ірене. — Головний вихід давно запечатаний. Так ми не вийдемо. Нам сюди. — І пішла в один з маленьких бічних проходів.

Лебенійка кивнула і рушила за жінкою.

Вони мовчки йшли вузеньким звивистим коридором, крученими сходами кудись вниз, а потім іншими вгору. Зрештою, вони опинилися у невеличкій кімнаті, сповненій усілякого господарського мотлоху: віників, грабель, вил, лопат, мітел, відер і тому подібного. Ірене підійшла до масивних дверей і сіпнула за них, але безрезультатно.

— Ти зможеш зняти чари замикання? — з надією промовила вона до Гелео.

— Спробую, — нерішуче відповіла та.

Дівчина підійшла до дверей і кілька хвилин щось зосереджено шепотіла, періодично смикаючи за ручку. Зрештою, двері заскрипіли і відчинилися.

— Молодець! — не без захвату сказала Ірене. — А казала, що не вмієш чарувати.

— Так тут же зовсім прості чари були… А для мене й це проблема.

— Все одно…

Жінка відчинила двері, вони вийшли й опинилися у зовнішньому саду Академії. Гелео була тут кілька разів. Коли тільки прибула до Академії, а також згодом, доки ситуація у школі не стала настільки загрозливою, що вихід у сад запечатали потужними чарами. Цей парк дуже відрізнявся від велетенського внутрішнього двору Академії. Окрім того, що був набагато менший, він також був дуже охайний і доглянутий. Рівні алейки, ретельно підрізані дерева, чепурні клумби з квітами. Останні, щоправда, вже давно відцвіли і були вкриті тонким шаром інею, а подекуди й снігу. При детальнішому розгляді було помітно, що тут вже давно не прибирали: доріжки всипані опалим і гнилим листям, багато бруду і сухих гілок. Проте, у порівнянні з вестибюлем та більшістю внутрішніх коридорів Академії, тут було просто чудово. Очевидно, що Звір ще тут не побував.