Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Того вечора він дозволив собі нарешті піти з нею в театр, цілий місяць суворо заощаджуючи на їжі. Марно прождавши, поки він сам поділиться з нею враженням, Рут, схвильована й зворушена тим, що бачила й чула, заговорила перша.
— Мені дуже сподобалась увертюра, — відповів він. — Чудова.
— А сама опера?
— Теж чудова, тобто оркестр. Але було б далеко краще, якби ті ляльки не стрибали, а сиділи тихо, а то й зовсім пішли б зі сцени.
Рут жахнулася.
— Ти, звісно, не маєш на думці Тетралані чи Барілло?
— Чом ні? І їх, і всю ту братію.
— Але це ж великі артисти! — протестувала вона.
— І все ж своїм безглуздим кривлянням вони тільки псували музику.
— Невже тобі не подобається голос Барілло? — запитала Рут. — Його ставлять на друге місце після Карузо.
— Чом ні — подобається, а голос Тетралані nie й більше. В неї голос незрівнянний, — принаймні так мені видається.
— Але… але… — затнулася Рут. — Я тебе не розумію, ти зачарований їхніми голосами, а кажеш, що вони псують музику.
— Отож-бо й е. Я багато дав би, щоб послухати їх у концерті, і дав би ще більше, щоб не чути їх в опері. Я, здається, безнадійний реаліст. Великі співаки не завжди великі актори. Слухати, як Барілло співає янгольським голосом якусь любовну арію, а Тетралані, наче другий янгол, відповідає йому, і то під яскраву, барвисту музику, — це насолода. Я, безперечно, визнаю це. Але все враження пропадає, коли я бачу, як довжелезна п’ятипудова Тетралані й куций, жирний, широкогрудий, мов коваль, Барілло прибирають неприродних поз, б’ють себе в груди і, наче божевільні, вимахують руками, і вже зовсім не вкладається в голові, що це любовна сцена між стрункою, чарівною принцесою і прегарним романтичним принцом. Це ж нісенітниця, маячня, вигадка! Хіба хтось так висловлює своє кохання? Та коли б я задумав отак тобі освідчитися, ти б мені вуха нам’яла.
— Ти просто не розумієш, — противилася Рут. — Кожна галузь мистецтва по-своєму обмежена. — Вона пригадувала лекцію про умовність у мистецтві, яку чула в університеті.— Малярство має на полотні лише два виміри, але завдяки майстерності художника картину сприймається в трьох вимірах. Письменник теж мусить бути всемогутній. Ми ж віримо йому, коли він оповідає про потаємні думки героїні, хоч нам ясно, що ані сам автор, ані будь-хто інший їх підслухати не міг. Те саме можна сказати й про театр, скульптуру, оперу, про будь-яку галузь мистецтва. Певні суперечності хоч-не-хоч доводиться визнавати.
— Так, я це розумію, — відказав Мартін. — Усяке мистецтво має свої умовності.
Рут була вражена, як влучно він висловився. Хтось подумав би, що він не нахапався випадкових знань з бібліотечних книжок, а теж закінчив університет.
— Але й умовності мають бути правдоподібні,— вів далі Мартін. — Ми згодні визнати, що дерева, намальовані на картоні по обох боках сцени, — це ліс. Це умовність, але досить природна. Але коли намальовано море, чи ми повіримо, що це ліс? Ніколи. Бо це означало б насилувати свої почуття. Так само й усі ті шалені стрибки, кривляння й вихиляси, що ми оце бачили, не можна вважати за правдоподібну сцену кохання.
— Ти гадаєш, що на музиці знаєшся краще за фахівців? — обурено спитала Рут.
— Ні, зовсім ні. Я просто дозволяю собі мати власну думку. Я тільки хотів тобі пояснити, чому слоняча грація мадам Тетралані зіпсувала для мене всю принадність оркестру. Може, ті фахівці з музики й мають слушність. Але я волію залишатися самим собою і не хочу підпорядковувати свій смак хоч би й одностайній думці людства. Коли вже мені що не подобається, то не подобається, і край, і нема аніякої потреби вдавати, ніби я цим захоплююсь, бо так собі вмовила більшість моїх ближніх. Я не можу погоджувати свої смаки з модою.
— Але щоб розуміти музику, потрібна певна підготовка, — заперечувала Рут. — І особливо це стосується опери. Може ж бути…
— …Що я не досить підготований для опери? — докінчив за неї Мартін.
Вона кивнула головою.
— Це правда, — погодився він. — Але я навіть радий, що мене не привчали до опери змалку. А то б я сьогодні проливав сентиментальні сльози, і блазенське кривляння високошановної пари тільки додавало б чару їхнім голосам та супровідному оркестрові. Ти маєш слушність. Це дається вихованням. А я вже занадто старий. Мені потрібно або щось правдоподібне, або зовсім нічого. Непереконлива ілюзія — це очевидний обман, — отож я так і дивлюсь на велику оперу, коли коротун Барілло в нападі конвульсії хапає в обійми цю здоровиху Тетралані, так само конвульсійну, і каже їй про своє палке кохання.