Вільняк
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Rook Trilogy #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-408-285-0
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вільняк». Краткое содержание книги:
Решта дружно розреготалися.
Рук зашарівся.
— Я… я хочу… я хотів би… — пробелькотав він, затинаючись.
— Таж говори вже, хлопче, — промовив живолуп. — Побийте мене каміняччям, якщо я не думав, що Бібліотекарські Лицарі вміють стулити докупи кілька слів. Недарма ж вони бібліотекарі і все таке інше…
— Ану припинити базар! — почувся чийсь грубий голос.
— Капітан Мантачка, — разом промовили два гобліни.
Рук обернувся — і побачив невисокого кремеза-дрібногобліна, що без тіні остраху спускався по линві з верхньої гілки. Дрібногоблін мав чорні очі, низькі брови та глибокий шрам через усю щоку. Одне вухо було вдвічі менше за друге — очевидна робота того самого леза, що залишило шрам.
— Круподере, Спритнику і Драбе, вам що, робити нічого, — запитав ватажок, почережно повертаючись до кожного дрібногобліна, — то ви берете на кпини хлопця? А тобі, Лежню, — додав він, звертаючись до живолупа, — якщо не зраджує мене пам’ять, я звелів спершу оббілувати тілдерів, а вже потім віддавати їх зубощирам. Нам потрібні шкури!
— Слухаюся, капітане. Вибачте, пане капітане, — залопотів Лежень, і тільки його й бачили.
Капітан-дрібногоблін повернувся до Рука.
— Ну, синку, — сказав він. — Як тобі тут подобається?
Дрібногобліни, хоч і були при ділі, жадібно ловили кожне слово.
— Я хочу вступити на службу до Уланів Вільних галявин, — промовив Рук, намагаючись не звертати уваги на вишкірених дрібногоблінів, які спостерігали та слухали, порозсідавшись на гіллі довкола нього.
— Отакої? — здивувався капітан. — А верхи ти їздиш?
— Я… Мені вже випадало їздити на зубощирах, добродію, — відповів Рук. — Тож, гадаю, треба буде просто трішки попрактикуватися…
— Попрактикуватися! — перебив капітан. — Я також думаю, що досить трохи підучитися, і я зможу керувати повітряним човном. Та це не означає, що стати Бібліотекарським Лицарем так просто. А чому ти гадаєш, ніби з тебе міг би вийти улан?
— Ну, через те, що… розумієте… — почав Рук, і плечі йому враз обвисли. — Я залишився без човна — він розбився над Осип-Містом, а нового я поки що ніяк не зладжу. Тож який час я провів у бібліотеці. А… а потім якось увечері я побачив, як ви заступали на варту. Тоді я перебалакав із Феліксом, і він сказав…
— Фелікс? — перепитав капітан Мантачка, і неушкоджене його вухо заворушилося. — Фелікс Лодд?
— Так, добродію, — відказав Рук.
— Фелікс Лодд — із числа Примар Нижнього міста?
Рук ствердно кивнув головою.
— Він мені сказав: найкраще, що тепер тобі залишається, — це податися в Улани Вільних галявин. Вони ж бо показали себе з найкращого боку під Світляковою горою!..
— Та невже? — вигукнув приємно вражений капітан. Рук почув, як за його спиною замурмотіли між собою дрібногобліни, що дослухалися до їхньої балачки. Вони жваво обговорювали почуте.
— З цього треба було й починати! — вів далі капітан Мантачка. — Якщо ти друг Фелікса Лодда, ми завжди тобі раді, і, Небо не дасть мені збрехати, можемо таке поповнення тільки вітати. Багато гідних уланів полягло під Світляковою горою. — Він замовк, похитав головою, відтак ступив крок уперед і ляснув Рука по спині. — Напнеш свого гамака отут, — показав капітан. — Круподер і Спритник покажуть тобі, що до чого, а завтра зранку, о восьмій, чекаю на тебе у себе. Усе зрозумів, Улане?
— Достеменно так, добродію, — відповів щасливий Рук.
Спалося Рукові солодко. Прохолодна нічна просторінь ні в яке порівняння не йшла з задушливою спальною кабінкою, яка й так ніколи йому не подобалася. О схід сонця його розбудив Лежень. Живолуп уже зрихтував сніданок — задимлена тілдеряча шинка та яйця соснової курки. Тож невдовзі всі п’ятеро — Рук, Лежень та трійко дрібногоблінів — Круподер, Спритник і Драб — сиділи почіпки на широкій гілці, наминаючи сніданок.
— Спритник мені каже, що ти з Нижнього міста, — озвався Круподер, жуючи солоне підсмажене м’ясиво.
— Я зростав у міських риштаках, Великій бібліотеці, — кивнув головою Рук. — А на світ з’явився тут, у Темнолісі. Принаймні так мені казали.
— Казали? — здивувався Спритник. — А сам ти що, не знаєш?
— Дай хлопцеві спокійно попоїсти, — урвав його Лежень і приязно підштовхнув Рука ліктем. — Не вважай на них. Дрібногобліни всі довгоносі — ти тільки поглянь на ці мармизи!
Уся дрібногоблінівська трійця зайшлася таким гучним реготом, що Рук перелякався: ще наниз, чого доброго, загудуть!
— Пусте, — запевнив він Лежня. — Я не вважаю. Бачте, я сирота. Моїх тата-маму вбили работоргівці, коли я був зовсім малий, а бібліотекарі мене всиновили і вивели в люди.