В сталевих грозах

Рівно о 5:05 ми вирушили зі штольні по наготованих шляхах через загородження. Я біг, занісши руку з гранатою, і в першому світлі дня бачив, як атакує правий патруль. Неприятельська загорожа була слабка; я в два прийоми її перестрибнув, але перечепився через натягнутий колючий дріт і впав у вирву, звідки мене витягли Кльопманн і Мевіус.

«Туди!» Ми застрибнули в перший окоп, не наразившись на спротив, у той час як зліва розгорілася оглушлива битва гранатами. Не звертаючи на неї уваги, ми переметнулись через загородження з мішків, наповнених піском, зникли, пригнувшись, у вирвах і вигулькнули знову аж біля шереги рогаток перед другою лінією. Оскільки й вона була геть поруйнована й не давала жодної надії взяти тут полоненого, ми, не затримуючись, поквапились далі вперед укріпленою траншеєю. Спочатку я вислав наперед саперів, щоб навели там лад; та оскільки був невдоволений темпом, сам став на чолі виправи. Часу на феєрверки не було.

Біля входу в третю лінію нам трапилась знахідка, від якої перехопило подих: на землі жеврів недопалок сигарети, що віщувало безпосередню близькість ворога. Я дав своїм людям знак, міцніше стис ручну гранату й почав скрадатися вперед добре розбудованим окопом, стіни якого підпирала велика кількість полишених гвинтівок. В такі миті пам'ять затримує кожну дрібницю. Отож, у цьому місці мені, мов видиво, вкарбувався казанок, з якого стирчала ложка. Через двадцять хвилин цей спогад врятує мені життя.

Раптом перед нами промайнули якісь невиразні тіні. Ми помчали навздогін і потрапили у глухий кут, у стіні якого був вибитий вхід до штольні. Я зупинився перед ним і закричав: «Montez!»[40] Відповіддю була пожбурена ручна граната. Вочевидь, вона була сповільненої дії; я почув тихенький клац і мав ще час відстрибнути. Вдарившись об протилежну стіну, снаряд розірвався на рівні голови, розшматував мій шовковий картуз, кілька разів поранив у ліву руку й зрізав пучку мізинця. Офіцеру саперів, що стояв поруч, пробило ніс. Ми відійшли на кілька кроків і закидали це небезпечне місце ручними гранатами. Хтось надто беручкий пожбурив запалювальну трубку прямо у вхід і цим унеможливив наступну атаку. Довелось нам повертатися і йти третьою лінією в протилежному напрямку, щоб нарешті впіймати хоч одного бранця. Скрізь лежала полишена зброя і покинуте спорядження. Питання: а де ж господарі усіх цих численних гвинтівок? Де вони причаїлися? — усе мучівніше поставало в нас, та ми з гранатами напоготові й наставленими пістолетами рішуче пробирались усе далі в нетрі затягнутих випарами пороху окопів.

Як ми рухалися від цього моменту, я усвідомив собі щойно пізніше, коли на дозвіллі розмірковував про цю виправу. Навіть не зауваживши, ми завернули в третю траншею і наблизились, тим часом уже під власним заслінним вогнем, до четвертої лінії. Час від часу ми виламували котрийсь із вбудованих у стіни ящиків і клали собі до кишені гранату на пам'ять.