Таврований
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Таврований». Краткое содержание книги:
Однак у 1937 році в числі інших військових (у першу чергу Блюхера) потрапив під жорна сталінських репресій, два роки просидів у Хабаровській в'язниці. Тільки стійкість, неймовірна мужність дозволили йому вийти з неї живим.
У роки війни очолив найуспішніше партизанське з'єднання, довів, що він не ворог народу. Однак все одно загинув від рук НКВД.
Перелякане населення села виходило з дворів. Ховалося в темні місця. Війна привчила людей до найстрашніших неприємностей.
— Свої. Не бійтеся, — кричали їм партизани.
— Давайте завантажимося борошном, а млин висадимо. Влаштуємо фашистам справжній феєрверк, — запропонував Ковпак.
— Цей млин один в окрузі. Тут мелють зерно не тільки окупанти, але місцеве населення. Якщо ми його висадимо, залишимо людей без хліба, — заперечив Руднєв.
Він помовчав деякий час. Потім додав:
— Візьмемо борошна, скільки зможемо довезти, а решту нехай забирає місцеве населення.
— Що думає з цього приводу начальник штабу? — Запитав командир.
— Правильно комісар говорить. Ми не бандити з великої дороги, а червоні українські партизани. Про своїх людей повинні турбуватися.
Вози завантажили борошном. Основна група чекала повернення бійців на чолі з Курсом.
Григорій Якович подивився у бік міста. Він перебував в ейфорії від успішно проведеної операції. Місто зовсім поруч. Була середина ночі. Не втримався:
— До Путивля рукою подати. Може, рвонемо? Відзначимо свято по-справжньому.
— Рано нам ще міста брати, — засміявся Руднєв.
Сидір Артемович докурив цигарку, кинув її на землю. Затоптав чоботом.
Заліз на вже завантаженого борошном воза. Голосно сказав:
— Це ми влаштували їм свято.
Багато селян впізнали колишнього начальника дорожнього відділу райвиконкому. Впритул наблизилися до партизанів.
Ковпак показав рукою в бік міста.
— Нам ще рано брати міста. Але скоро такоє врємя настане. Ми йдемо, а ви розбирайте муку. І іншим передавайте, хай беруть.
Руднєв стояв біля командира. Слухав його виступ і посміхався.
Партизани покидали село без єдиного пострілу. Німецький гарнізон у Путивлі навіть не зробив спроби захистити життєво важливі для нього об'єкти.
Напередодні свята партизани знищили мости і в сторону Глухова. Повністю паралізували рух у своєму районі. В селах відбулися численні лекції та бесіди, теплі зустрічі партизан з місцевим населенням. Керівництво цьому заходу придало особливого значення. В тому числі комісар.
— Нас не скрізь приймають з відкритими обіймами, — говорив він Ковпаку і Базимі перед святом. — Деякі верстви населення зраділи приходу німців, зустрічали їх з хлібом-сіллю. Деякі пішли на службу ворогові. Багато хто вважає, що німці прийшли назавжди. Прийняли нову владу, бо немає куди діватися. Наше завдання з перших днів війни роз'яснити населенню, що радянська влада повернеться.
Ці перші після окупації зустрічі були напруженими. Ще мало хто вірив у перемогу своєї зброї. Німці ще не проявили себе. Вони не стали нічого змінювати. Так і залишили колгоспи. Ще не розгорнули терор проти мирного населення.
Головний герой проведеної диверсії, колишній директор школи Михайло Миколайович Курс довго не міг заспокоїтися. Розповідав про те, як знищили ворожий автомобіль і самі мости. Вражень хоч відбавляй. Він довго не міг заснути. А наступного дня його очікувало мирне завдання, але не менш відповідальне. Він зустрічався з учителями та учнями Яцинської школи.
8
В штабну землянку ввалився Ковпак. Він був засмучений і злий. І не приховував свого гніву. Його шапка збилася набік, борідка клинцем, здається, зробилася ще гостріше. Невдоволено крокував з боку в бік у кирзових чоботях, в галіфе і куфайці.
— Що сталося, Сидір? — Запитав Базима, піднімаючи голову від паперів.
— Карпо трохи не пришив мене.
— За що? — Запитав Руднєв, який аналізував донесення розвідників, нашкрябані на листочку.
— Багато бійців з третьої роти не ночували в загоні. Після знищення мостів біля Прудів розбрелися, сволочі, по селах і хуторах.
Ковпак дістав з кишені кисет, наклав тютюну на аркушик паперу із спеціально згорнутої ним газети. Товстими грубими пальцями згортав цигарку.
— Справа молода. По дівкам ходять не тільки вони, — зауважив Базима, піднімаючи з перенісся на лоб окуляри в темній роговій оправі.
— Чує моє серце, — встав з-за столу Руднєв. — Якщо так буде тривати й далі, без загону залишимося.
— Спитав Карпа, де рота, — Ковпак прикурив цигарку. — В цей час Шпінгалет з'явився. Я його батогом відшмагав. Карпо поліз на мене. «Хто дав право?». «Я вам право покажу!» — відповів я і знову взявся за батіг. Федька зняв з плеча автомат і до мене.