Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Хто це? — здивувався доктор Корнеліус. — Невже ваша величність набирає у своє військо коників чи комарів? — Він начепив окуляри, нахилився та розсміявся: — Ба, та це ж миша! — вигукнув він. — Вельми задоволений зустріччю із таким войовничим і безстрашним звіром!
— Дякую за довіру, високоповажний вчений муже, — уклонившись, пропищав Ріпічип, — і нехай стане відомо кожному, що коли хтось посміє вас образити, то, будь він гном чи велетень, йому доведеться мати справу зі мною, клянусь своєю шпагою!
— Знайшли час пустувати! — зауважив їм Нікабрик. — То що робитимемо? Бій давати чи тікати, доки ще не пізно?
— Бій! — відповів за всіх Тіквік. — Але не тепер, а тоді, коли будемо до нього готові. А поки відступаємо.
— Ох, не подобається мені ця думка… — промовив Каспіан.
— Лише послухайте його! Відступати! Та ще й перед вечерею! — наперебій заревіли ведмеді. — Це нечувано! Ніколи ще жоден ведмідь не відступав перед обідом! І перед вечерею! А також перед сніданком! А в перервах між ними — тим паче!
— Відступ ще не є поразкою, — філософськи зауважив кентавр. — Іноді саме відступ забезпечує перемогу. Нам це дозволить хоча б зайняти вигіднішу позицію.
— Ось мудрі слова! — зрадів Тіквік.
— Але куди ж нам відступати? — з усіх боків пролунали голоси.
— Гадаю, що на схід, — спокійно відповів доктор Корнеліус. — Ваша величносте і всі мешканці Стародавньої Нарнії, я гадаю, що йти нам треба долиною до великих лісів узбережжя. Заморці завжди остерігалися тієї місцевості, бо, коли вірити переказам, щось страшне чекає на них із-за моря. Ось чому, попри їхню ненависть до дерев, вони так і не зважилися їх вирубати — ті дерева відмежовують їх від узбережжя! А десь у гирлі річки стоїть легендарний палац Кейр-Паравель. Усе, що лякає наших ворогів, має допомагати нам. Що ж до укриття, то укриттям нам слугуватиме Асланів курган.
— Асланів курган? — не втримав хтось здивованого зойку. — Ми навіть не знаємо, де це!
— Курган — то величезний пагорб на краєчку лісу. Давним-давно, задовго до приходу заморців, його насипали найдавніші мешканці цієї країни. Стоїть він на священному місці й увесь прорізаний підземними ходами і галереями, а в самому серці кургану є печера, де колись лежав, а може, й досі лежить священний камінь. Усередині кургану ми і сховаємо наші запаси, а в разі чого сховаємося і самі, окрім, зрозуміло, нашого друга велетня. Там ми будемо у безпеці, і коли щось нам і загрожуватиме, то це голод.
— Як добре, що в нашому війську є хоч один учений! — зрадів Трюфеліно.
— Краще б ті вчені думали, де роздобути зброю і їжу, — пробурмотів собі під ніс Тіквік, — а то тут ані воювати нема чим, ані попоїсти нічого, а вони там няньчині казочки переповідають…
Та всі проголосували за пропозицію доктора, тож тієї ж ночі без довгих збирань (бо й збирати було особливо нічого) армія Каспіана рушила на схід. Щоб відірватися якнайдалі від Міраза, вони йшли швидким кроком і вже з першими променями сонця побачили вдалині курган. Дика краса цього місця заразом захоплювала і лякала. Курган виявився зеленим пагорбом на вершині іншого, ще більшого, пагорба. За довгі століття він поріс не тільки травою, а й густим чагарником і навіть деревами, і зовні вже ніщо не видавало його рукотворного походження. Усередину вів один-єдиний потаємний низький хід. Підземні галереї та переходи були заплутані так, що поодинці в них легко заблукати і загубитися. Склепіння і стіни були вимощені гладким на дотик камінням, а при світлі смолоскипа Каспіан побачив, що воно вщент помережено таємничими письменами і малюнками, серед яких часто траплялося зображення лева, — безумовно, курган належав до часів давніших за ті, про які розповідала йому старенька няня.
Але удача, як відомо, мінлива. Маневр, що зробила армія Каспіана, допоміг вигадати час і зайняти оборону, але ніяк не відвів загрозу нападу. Не минуло й двох днів, як розвідка Міраза виявила притулок повстанців, і незабаром Каспіан із тривогою спостерігав, як військо Міраза наблизилося до узлісся. Ворог розбив табір навпроти кургану, охопивши його величезним півкільцем. Залишалося радіти з того, що, як і передбачав доктор Корнеліус, серед заморців не знайшлося охочих сунутися в ліс, інакше армія Каспіана опинилася б в оточенні. Але сили були надто нерівні, і наступні дні це довели. Уже як заморці не боялися лісів, а Міраза вони боялися ще більше, і день за днем заморська армія тіснила повстанців усе далі й далі, відвойовуючи нові й нові рубежі. Окремі загони пробивалися аж до кургану, і відкидати їх назад вдавалося ціною дедалі більших і більших зусиль. Що могли недосвідчені нарнійці протиставити регулярній армії? Лише блискавичні нічні вилазки, що, хоч і не завдавали ворогові значної шкоди, утім, сіяли в його лавах паніку, та після того як Міраз подвоїв нічні варти, ні до чого, крім легкої розгубленості, ті вилазки привести вже не могли. Із кожним днем становище повстанців неухильно погіршувалося: армія Каспіана зазнавала поразки.