Українське письменство

Втім, складна історія взаємин між М. Зеровим та В. Петровим не вичерпується ні «поліційною» сюжетною лінією, ні трикутником В. Петров — подружжя Зерових, що за інших умов був би гідний романізованих біографій на кшталт хоча б тих же петровських «Романів Куліша», ані, нарешті, належністю В. Петрова до одного з М. Зеровим «філологічного» гурту київської наукової і творчої інтеліґенції. Якщо все-таки говорити про існування якихось глибших паралелей мій творцем «Камени» і автором «Дівчини з ведмедиком» (ідеться, звичайно, не про різницю масштабів обдарування), то я ризикнув би поставити питання інакше. В царині художній між ними справді було мало спільного: такі факти, як назва мемуарів В. Петрова «Болотяна Лукроза» (взята з відомого вірша М. Зерова), або ім’я персонажа повісті «Доктор Серафікус» — Корвин (запозичене, найімовірніше, з приміток М. Зерова до «Камени», де згадується вчений дилетант і поет часів імператора Авґуста — Валерій Мессала Корвін), або згадка про М. Зерова як перекладача «Кримських сонетів» А. Міцкевича в тому ж таки «Докторі Серафікусі», — все це явища радше оказіональні, хоч по-своєму і вмотивовані. Істотнішим є те, що однією з провідних ідей М. Зерова була насущна необхідність звернення української культури ad fontes — до джерел: до власних витоків, які водночас є витоками європейського, античного культурного кола. М. Зеров не раз висловлював ці думки і обґрунтовував їх теоретично; вони ж лежали в основі його наукової, поетичної та перекладацької праці. Ось у цьому пункті до М. Зерова в певному розумінні наближався і В. Петров як автор численних праць з археології, фольклору, етногенезу, а якоюсь мірою — і мовознавства та літературознавства. В. Петров, як і М. Зеров, також ішов ad fontes. Цитую: «Розмова зосереджується на пам’ятках античної доби. Ми з запалом підносимо вагу цієї могутньої і величної епохи в історії України, коли прекрасна й висока культура в перші століття нашої ери суцільним масивом охопила колосальні простори античної України від Чорного моря й до Десни і від Десни та верхів’їв Вісли далеко на схід, до Донця й Дону» («Без ґрунту»). Видання наукової спадщини В. Петрова, почасти розпорошеної по малодоступних джерелах, а почасти й досі не друкованої, дасть можливість, нарешті, об’єктивно її оцінити, — зокрема, й у співвіднесенні з ідеями Миколи Зерова.