Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Запряжена у віз шкапа згадала далеку молодість, стала дибки й спробувала піти вчвал. Не надто ж це їй вдалося, однак бідолашна мало не наїхала зопалу на Бобрика. Хлопчисько встиг відкотитися від копит, але відразу потрапив під віз. Лежачи на спині, він перелякано дивився на дві пари коліс ліворуч і праворуч від себе. Днище воза, збите з кепсько припасованих дощок, між якими світилися широкі щілини, сховало небо. Бобрик вчепився в ті дошки і якийсь час волочився куприком по кругляках, аж поки зумів устромити в щілину носок черевика та підтягтися. Кінь зробив коло площею, і зупинився неподалік від замисленого першерона. Той позбувся вершника, тільки в стременах залишилась пара порожніх металевих чобіт.
Ганка майже оглух. Він сумно зліз із плеча Топа і, шкутильгаючи сильніше, ніж звичайно, наблизився до шкапи.
— Більше не роби так, коли я поблизу, — мовив він і сам не почув власних слів. — Усі вуха позакладало…
Повітряний міхур Топа опав і скорчився під коміром камзола. Жабур із задоволеним виглядом озирався по площі, його очі, які нагадували матові півсфери діаметром як тарілки для перших страв, почервоніли. Після кожного «пострілу» з повітряного міхура кров приливала до голови Топа — він тоді почувався як людина, що кілька разів поспіль різко вдихала й видихала повітря.
Маленька сіренька мавпочка вилізла на передок воза, під яким ховався Бобрик, і примостилася там, невесело підперла голову лапкою. Знаючи, що він трохи розумніший за Топа, Ганка все життя мучився через те, що був такий слабкий. На тлі могутнього жабура він мав і зовсім кепський вигляд. Мрією Ганки було без допомоги Топа самостійно вбити кого-небудь і тим самим довести собі та іншим, що він також уміє постояти за себе.
— Ну, чого ти зупинився? — звернувся він до Топа. — Іди в палац, поглянь, як там Сокольник, і відразу назад, до ешафоту.
Бобрик побачив, як повз нього рухаються величезні зелені лапи, перечекав, поки пройде жабур, і лише по тому безгучно видобувся назовні з протилежного боку воза, прослизнув під полотно, радіючи, що тут темно, тихо, й ніхто його не бачить.
На деякій відстані від воза лежав без тями Жур Харлик.
А на другому поверсі палацу сивовусий вояк підморгнув Пронозі й мовив:
— Ти, здається, акса?
— Авжеж. А що?
— Та нічого. Знаєш, у чому полягає військовий досвід?
— У чому?
— Військовий досвід — це вміння взяти в полон ворога відразу ж по тому, як його оглушив хто-небудь інший. А ондечки, я бачу, валяється Жур Харлик, що був нашим старшим… Ну, бувай, дочко… — вояк махнув рукою і подався вниз, брати в полон Харлика.
Агов, дядечку, а де мені знайти графа Сокольника? — крикнула вслід Проноза.
— Його милість нині зволять обідати, — не озираючись відповів сивовусий. — У бенкетній залі, на третьому поверсі, де ж іще йому бути…
Розділ З
Іржаве й дуже погнуте цебро влетіло до бенкетної зали. Воно перекинуло стояк із бойовими штандартами та прапорами, насадженими замість ратищ на короткі товсті списи. У графа Сокольника випав з руки сувій, з якого він читав свій указ. Ті зі слухачів, що вже встигли заснути, з переляку полізли під стіл. Ті ж, котрі заснути не встигли, були вже там — усі, крім барона Бирона.
Барон, не звертаючи уваги на злякане квоктання дружини і дочок, неквапно пройшов до перекинутого стояка й носком чобота штовхнув предмет, який щойно влетів до зали.
— Ха! — сказав він по нетривалому розгляді цього предмета. — Як цікаво!
— Що там? — кволо озвався Сокольник, трохи приголомшений вибухом.
— Шолом Девідсона.
— Що ви маєте на увазі? — почав був граф, але його перебила баронеса, що саме виповзла з укриття:
— Бароне, ми негайно йдемо звідси!
— Але ж, метеличку мій…
— Бароне! — голос дружини став надзвичайно рипучим. — Тут із нашими крихітками може що завгодно статися! А ми поки ще навіть не віддали їх заміж!
Три руді крихітки щось ствердно запищали.
— Пробачте, Сокольнику, — вклонився Бирон. — Нам, здається, вже час…
— Але як же… — знітився граф. — Я ж не розвив до кінця свою думку про податки… Бароне, саме від вас я очікував підтримки у своїх починаннях на новій посаді…